П’ять міфів про Христа

Ймовірно, жодна історична особистість не овіяна такими міфами і легендами, як Ісус з Назарету. У нас немає ніяких джерел, з яких можна було б взнати про цього простого галілейського селянина, завдяки якому виникла найпоширеніша у світі релігія – хіба що Євангеліє, та й то в ньому наводяться й не так подробиці з життя Ісуса, скільки докази його релігійної ролі.

1. Ісус народився у Вифлеємі

Очевидно, перших християн не дуже-то цікавили юні роки Ісуса. Як можна помітити, в таких перших письмових документах про нього, як Послання Святого апостола Павла (написані в період між 50 і 60 роками нашої ери) і Євангеліє від Марка (написане після 70 року від Різдва Христового), нічого не розповідається ні про його народження , ні про дитинство. Однак у міру наростання інтересу до особистості Христа християнська громада намагалася заповнити білі плями в описі його юності таким чином, щоб його життєпис відповідав його божественному призначенню. Так у давньоєврейських рукописах з’явилося безліч пророцтв про месію, які часто суперечили один одному.

Відповідно до одного з таких пророцтв, месія, як нащадок Царя Давида, повинен був народитися в місті Давида – в Віфлеємі. Проте ім’я Ісуса так часто пов’язували з Назаретом – містом, в якому він народився, на думку багатьох теологів, що протягом усього його життя він був відомий саме як Ісус «з Назарету». І раннім християнам знадобилася неабияка фантазія, щоб придумати, яким чином батьки Ісуса виявилися у Віфлеємі, щоб він зміг народитися в тому ж місті, що і Цар Давид.

Євангеліст Лука вирішив цю задачу, спираючись на той факт, що в 6 році нашої ери Римська Імперія проводила перепис, згідно з правилами якої, за твердженням Луки, кожен повинен був проходити перепис в тому місті, в якому народився. А оскільки батько Ісуса Йосип народився у Вифлеємі, вони з дружиною Марією покинули Назарет і попрямували в місто Давида Віфлеєм, де потім і народився Ісус. Таким чином, передбачення збулося.

Проте в цьому перепису брали участь тільки Іудея, Самарія і Ідумея, а в Галілеї, де жила сім’я Ісуса, цей перепис не проводився. Більше того, оскільки перепис проводився, щоб полегшити збирання податків, то за римськими законами оцінка майна людей здійснювалася не за місцем народження, а за місцем проживання.

Попросту кажучи, Лука вибрав Віфлеєм місцем народження Ісуса не тому, що той там народився, а тому, що так його розповідь відповідало б словами пророка Міхея: «І ти, Віфлеєм … із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі …» (Мих. 5: 2-4 – прим. перекл.).

2. Ісус був єдиною дитиною в сім’ї

Незважаючи на прийняту у католиків доктрину про вічну непорочність матері Христа Марії, ми можемо з упевненістю сказати, що, відповідно з історичними фактами, Ісус народився у великій родині. У нього було ще, принаймні, чотири брати, які згадуються в Євангелії – Яків, Йосип, ще Симон і Юда – і сестри, кількість яких невідома. Про те, що у Ісуса були брати і сестри, неодноразово згадується в Євангелії і в Посланнях Св. апостола Петра. Вже в 1 столітті єврейський історик Йосип Флавій згадує брата Ісуса Якова, який згодом – після смерті Христа – став найголовнішим ватажком ранньої християнської церкви.

Деякі католицькі теологи спростовують ці факти, стверджуючи, що грецьке слово «adelphos», яким позначалися брати Ісуса, має і інші значення, наприклад – «двоюрідні брати» або «зведені брати», під якими, можливо, малися на увазі діти Йосипа від попереднього шлюбу. Навіть якщо це й так, то в Новому Завіті слово «adelphos» вживається тільки в одному значенні – «брат».

3. У Ісуса було 12 учнів

Цей міф грунтується на неправильному розумінні трьох категорій послідовників Христа. У першу групу входили ті, хто приходив послухати його проповіді або отримати від нього зцілення щоразу, коли він приходив у селище чи місто. У Євангелії ці люди називаються «натовпом».

Друга група складалася з тих, хто слідував за Христом з міста в місто, з селища в селище. Їх називали учнями, і згідно з Євангелієм від Луки, їх було 70-72 людини – залежно від того, якому перекладу тексту ви віддаєте перевагу.

Третю групу послідовників Христа називають апостолами. Ці 12 людей були не просто учнями, оскільки вони не тільки за Ісусом приходили з одного місця в інше. Їм було дозволено ходити містами та селами самостійно і читати проповіді від його імені. Іншими словами, вони були головними місіонерами – проповідниками слова Христового.

4. Ісуса Христа судив Понтій Пілат

Євангельські тексти зображують Понтія Пілата як благородного, чесного, але слабовільного правителя, якого ізраїльське духовенство переконало відправити завідомо невину людину на смерть на хресті. Однак згідно з історичними даними, Пілат відправляв солдат на вулиці Єрусалиму, щоб ті жорстоко вбивали всіх іудеїв, які висловлювали незгоду з його наказами і не підпорядковувалися навіть самим незначним з них.

За 10 років свого правління в Єрусалимі Пілат, ні на хвилину не засумнівавшись і не спромігшись розібратися за законом, розіп’яв не одну тисячу чоловік, і іудеї навіть написали на нього скаргу римському імператору. Зазвичай євреїв не засуджували за римськими законами, не кажучи вже про ті з них, які звинувачувалися у непокорі і бунтарстві. Тому розповідь про те, що Пілат витратив свій час на вирішення долі чергового іудея-підбурювача і вже тим більше згодився зустрітися з ним особисто, взагалі не вкладається в голові.

Звичайно ж, можна припустити, що римський прокуратор прийняв Ісуса особисто – якщо масштаби злочину іудея вимагали якогось особливого розгляду. Але будь-який «судовий розгляд», якому могли піддати Христа, був б коротким і формальним, і проводилося б воно з однією тільки метою – записати на папері ті звинувачення, за які його варто страчувати.

5. Ісуса поховали в печері

Згідно євангельських текстів, після розп’яття тіло Ісуса зняли з хреста і перенесли до печери. Якби справа йшла саме так, то з боку римлян це було б актом милосердя – надзвичайно незвичайним і, можливо, навіть єдиним у своєму роді.

Римляни вважали розп’яття на хресті не просто способом страти. Насправді, злочинців спочатку вбивали, а потім вже прибивали цвяхами до хреста. Основною метою розп’яття було залякати бунтівників, тому злочинців завжди розпинали на хресті публічно. Саме тому розп’ятого після його смерті завжди залишали висіти протягом декількох днів.

Розіпнутих майже ніколи не ховали – адже метою розп’яття було принизити жертву і залякати оточуючих. Їхні тіла залишали на поживу собакам, після чого до останків зліталися хижі птахи. І лише потім кістки скидали на сміттєву купу. Саме звідси Голгофа (тобто пагорб, на якому був розіп’ятий Христос) отримала свою назву – «лобне місце» або буквально «місце черепів».

Не виключено, що на відміну від всіх інших розіпнутих римлянами злочинців Ісуса зняли з хреста і помістили в досить дорогу похоронну печеру, висічену в скелі, яку могли для себе замовити тільки найбагатші люди Юди. Але навряд чи так було насправді.

Натхнення: inosmi.ru