Гробницю Тутанхамона – наймолодшого правителя Стародавнього Єгипту археологи знайшли практично недоторканою 1922 року. Тоді світ новою хвилею охопила єгиптоманія – інтерес до фараонів, пірамід, мумій та інших артефактів епохи. Через роки фігура царя Тута продовжує викликати суперечки істориків, а поп-культура не втомлюється містифікувати експедицію першовідкривачів усипальниці.
4 листопада 1922 року англійський археолог Говард Картер побачив недоторкану грабіжниками усипальницю XVIII династії, у якій упродовж 3000 років спочивала мумія Тутанхамона, а також зберігали витвори мистецтва, предмети побуту та інше начиння: від таких дрібниць, як прикраси та письмове приладдя, до повноцінних меблів і позолочених колісниць. Серед іншого учасники виявили жмут волосся бабусі Тутанхамона, дружини Аменхотепа III – Тії.
Незабаром після проривного відкриття в галузі археології єгиптолог, лорд Джордж Карнарвон, який фінансував розкопки, помер за незвичайних обставин. Сенсаційні повідомлення про загадкову смерть спонсора потрапили на шпальти газет, а захоплені темою читачі не втрачали можливості вигадати й поширити нові версії того, що сталося. Найпопулярнішою теорією була думка про прокляття фараона, якого нібито потривожили дослідники. У суспільстві вважали, що дух єгипетського царя забирає життя в тих, хто брав участь у розкопках.
Насправді в загибелі Карнарвона не було нічого загадкового, він помер від зараження крові. А в наступне десятиліття померли тільки 6 із 26 осіб, присутніх у гробниці. При цьому сам Картер, який зібрав лаври першовідкривача, дожив до 1939 року.
Говард Картер вивчає саркофаг Тутанхамона
Усе це наштовхує на думку, що ніякого прокляття фараона не існувало, але навіть сучасна масова аудиторія продовжує зачаровуватися легендами з минулого.
Чи можна померти від дотику до мумії?
Деякі вчені все ще схильні вірити, що смерть тих шістьох дослідників мала біологічний характер. Ймовірно, у закритому саркофазі могли зберегтися патогенні мікроорганізми, токсичні для людського організму. Якщо припущення правильне, значить сьогодні займатися пошуком гробниць – усвідомлено наражати себе на ризик. Але чи так це насправді?
Усипальниці багатих людей, не кажучи вже про фараонів, влаштовувалися особливим чином. Нерідко, в похоронні споруди, крім елементів розкоші, поміщалися трупи домашніх тварин, а ще продукти харчування, які згодом гнили.
Саркофаг, Королівський музей Онтаріо
Лабораторна експертиза засвідчила: як на стародавніх муміях, так і на сирих стінках гробниць можуть розмножуватися цвілеві гриби, що спричиняють захворювання легень, наприклад Aspergillus niger (чорна пліснява) та Aspergillus flavus (аспергіл жовтий). Якщо брати до уваги наявність подібних мікроорганізмів, гробниці потенційно можуть бути смертельно небезпечними. Однак не всі вчені поспішають із цим погодитися.
Так, професор епідеміології Гавайського університету в Маноа Ф. ДеВольф Міллер вважає, що археологу Говарду Картеру набагато безпечніше було перебувати всередині гробниці, аніж зовні з огляду на умови місцевої антисанітарії. “Важко повірити, що в підземній гробниці протягом 3000 років жив якийсь дивний мікроорганізм, який убив людину через шість тижнів шляхом відправлення крові”, – вважає Міллер. За словами вченого, він не знає жодного археолога або туриста, який постраждав під час дослідження гробниць.