Дослідження пінгвінів Західної Антарктики виявило тривожні тенденції ртутного забруднення в полярних регіонах, що нагадує екологічну кризу з ДДТ 1960-х років.
Пінгвіни на Західному Антарктичному півострові допомагають дослідникам Ратгерського університету відстежувати забруднення ртуттю в одному з найвіддаленіших регіонів Землі. Фото: John Reinfelder
Уроки історії: паралелі з кризою ДДТ
У 1962 році Рейчел Карсон опублікувала “Мовчазну весну”, попередивши про небезпеку пестициду ДДТ (дихлордифенілтрихлоретан) для дикої природи. Через шістдесят років команда Ратгерського університету досліджує подібну кризу з ртуттю. “З ртуттю можна провести аналогію з ДДТ”, – стверджує Джон Рейнфельдер, професор екологічних наук. За його словами, ртуть виявляють у віддалених місцях без прямих джерел забруднення.
Ртуть як “нейротоксин” – речовина, що уражає нервову систему – здатна до “біоакумуляції” (накопичення в живих організмах). Тварини, що харчуються рибою, піддаються найвищому ризику. Хронічний вплив порушує репродуктивну функцію та викликає неврологічні проблеми.
Методологія дослідження антарктичних пінгвінів
Дослідники проаналізували пір’я трьох видів пінгвінів: аделі, гренландського і підборідного. Зразки були зібрані в сезон розмноження 2010-11 років біля острова Анверс. Ключовим методом став аналіз ізотопів: вуглець-13 вказував місце годівлі, азот-15 визначав положення в харчовому ланцюгу.
Результати показали значну різницю між видами. У пінгвінів Аделі та гренландських виявлено одні з найнижчих рівнів ртуті серед усіх видів пінгвінів Південного океану. Натомість у підборідних пінгвінів концентрація була “значно вищою”.
Міграційні шляхи визначають рівень забруднення
Філіп Сонтаг, провідний автор дослідження, пояснює розбіжності особливостями харчування. Підборідні пінгвіни в зимовий період мігрують далі на північ, де накопичують більше ртуті. Вперше доведено, що саме ізотоп вуглецю-13 найкраще пояснює концентрацію ртуті.
“До цього дослідження ми не знали, що пінгвіни, які мігрують далі на північ, зазнають більшого впливу ртуті”, – відзначає Райнфельдер. Ці дані допомагають розуміти не лише забруднення, але й екологію пінгвінів загалом.
Зміна джерел забруднення: від вугілля до золотодобування
Джерела ртутного забруднення еволюціонували. Раніше основним джерелом були вугільні електростанції. Мінаматська конвенція 2013 року, підписана 140 країнами, сприяла зниженню викидів. Дослідження MIT показало зниження рівня атмосферної ртуті на 10% між 2005 і 2020 роками.
Однак нові загрози виникають від дрібномасштабного видобутку золота. Шахтарі використовують елементарну ртуть для вилучення металу, створюючи понад 1000 тонн токсичних відходів щороку.
“Чи побачимо ми зниження рівня ртуті в рибі, яку споживають люди і тварини? На це є надія”, – підсумовує Райнфельдер. Як і з ДДТ, наукова спільнота зосереджена на моніторингу забруднення.
Дослідження опубліковано в журналі Science of the Total Environment (DOI: 10.1016/j.scitotenv.2024.175154).