Запущені в 1997 році космічні зонди «Вояджери» до теперішнього моменту добралися туди, куди раніше ніколи не добирався жоден зібраний людиною космічний апарат. За допомогою космічного телескопа «Хаббл» астрономи створили імпровізовану дорожню карту «Вояджерів», яка досить цікаво та у деталях розповідає про те, що очікує апарати на їх шляху крізь міжзоряний космос.
Як би це дивно не звучало, але «Вояджери» як і раніше збирають і, що більш важливо, передають на Землю нову інформацію про свої відкриття. Запасу енергії для роботи у них залишилося в цілому на декілька десятиліть, після чого вони остаточно «замовкнуть». Поки що вчені можуть вивчати нові дані з зондів і порівнювати їх з даними, отриманими з допомогою телескопа «Хаббл». Більш того, найімовірніше, астрономи продовжать спостерігати за тими ділянками космосу, де будуть знаходитися зонди і після їх виходу з ладу.
Астрономи з Уесліанського університету (США) нещодавно провели за допомогою космічного телескопа «Хаббл» спостереження за ділянками космосу, через які «Вояджери» повинні будуть проходити протягом наступних років. Ця обширна область, яку називають міжзоряним середовищем, містить залишки стародавніх наднових, і тому вчені намагаються якомога більше про неї дізнатися.
Остання інформація на цей рахунок була представлена в кінці минулого тижня астрономом Сетом Редфілдом в рамках зимової зустрічі Американського астрономічного співтовариства. Дані вказують на наявність багатої і складної «міжзоряної екології», яка в тому числі включає численні хмари з водню та інших хімічних елементів. Міжзоряний космос, як показують спостереження «Хаббла» і дані з «Вояджерів», є не просто порожнім простором.
«Навіть їдучи на швидкості 61 000 кілометрів на годину «Вояджери» встигають відзначати наявність цих «маленьких острівців газу». Однак ми не можемо сказати, чи є ці особливості типовими або ж, навпаки, рідкісними. Спостереження за допомогою «Хаббла» дають нам більш широкий погляд на речі, так як телескоп здатний довго концентруватися в одному напрямку і володіє більш широким полем зору. Іншими словами, «Хаббл» дозволяє заглянути наперед і дізнатися, що чекає кожен апарат в майбутньому», — поділився Редфілд.
Як вже говорилося вище, обидва апарати були запущені в космос в один рік, однак зараз кожен з них переживає свою власну і унікальну космічну пригоду. «Вояджер-1» і «Вояджер-2» знаходяться на відстані 20,9 і 16,9 мільярда кілометрів від Землі відповідно. У 2012 році апарат «Вояджер-1» досяг зовнішньої межі сонячної геліосфери (геліопаузи), ставши першим людським космічним апаратом, який увійшов в міжзоряний простір.
«Вояджер-2» трохи відстав від свого брата-близнюка і тільки зараз досяг зовнішніх кордонів геліосфери. Протягом наступного десятиліття обидва зонди, якщо, звичайно, залишаться в робочому стані, будуть проводити вимірювання і спостереження за міжзоряною матерією, магнітними полями і космічним випромінюванням. Команда Редфілда створила два чітких шляху прямування космічних апаратів і з’ясувала те, з чим доведеться зіткнутися «Вояджерам» і куди вони зрештою доберуться.
Шляхи руху «Вояджерів» через Сонячну систему
Через 40 000 років «Вояджер-1» проходитиме в межах 1,6 світлового року від червоного карлика Глізе 445. «Вояджер-2» у цей момент буде знаходитися на відстані 1,7 світлового року від одиночної зірки сузір’я Андромеди, тьмяного червоного карлика Росс 248. Астрономи з’ясували, що зонди зможуть без зусиль подолати першу міжзоряну хмару, що оточує нашу Сонячну систему, після цього дістатися до другої, прохід через яке вимагатиме 90 000 років, а слідом і до третьої. Кожна з цих хмар володіє різними хімічними сигнатурами, що може вказувати на ймовірність їх різного способу формування.
Після цього доля «Вояджерів» залишається лише предметом здогадок і припущень. Через сотні тисяч або навіть мільйони років зонди можуть увійти в простір який-небудь зоряної системи і стати «закупорені» всередині силами її гравітації. А можливо, як в одній із серій культової франшизи «Зоряний шлях», один з них буде спійманий позаземним розумом, модернізований і відправлений назад до свого творця. Тоді нам залишиться тільки сподіватися, що «хепі-енди» бувають у таких випадках не тільки в кіно.