Вчені з Великобританії виявили, що наші найближчі родичі здатні вести «тактичну розвідку», забираючись на вершини пагорбів.
Шимпанзе прислухаються до звуків приматів із сусідньої групи / © phys.org
Тактичне використання височин досі вважалося унікальним для людського виду. Хоча відомо, що ті ж сурикати теж забираються на невеликі пагорби і дивляться в різні боки, але таким чином вони відстежують наближення хижаків. А ось використання “висот” для оцінки ризиків міжгрупового конфлікту серед тварин поки не спостерігалося.
При цьому саме тактичні бойові дії вважаються однією з рушійних сил, які зіграли роль в еволюції людини. І ось, вчені з Кембриджського університету (Великобританія) показали, що на це здатні і наші найближчі родичі — шимпанзе. Висновки представлені в журналі PLOS Biology.
Роботу проводили на базі досліджень двох сусідніх груп приматів (кожна складалася приблизно з 30-40 особин), що мешкають в Західноафриканських лісах Кот-д’івуару. Протягом трьох років, з 2013 по 2016 рік, вчені спостерігали за тим, як мавпи пересувалися по місцевості, перетинаючи в тому числі кордон сусідів, де час від часу відбувалися сутички. Було зроблено понад 21 тисячу записів про рухи тварин.
Дослідники помітили: коли шимпанзе підходили до прикордонної території, то більш ніж в два рази частіше піднімалися на найближчий пагорб, ніж в ті моменти, коли прямували вглиб місцевості, яка належала їхній групі. При цьому, перебуваючи на височині, примати, як правило, намагалися не шуміти (не видавали гучних звуків). На думку вчених, це дозволяло їм чути віддалені звуки суперницької групи.
- Пил з Сахари охолоджує Іберійський півострів
- Біоресурси Землі закінчилися
- З потеплінням клімату собачі кліщі можуть переорієнтуватися на людей
Чим далі знаходилися представники останньої, тим вище був шанс того, що чужинець-примат перетне «заборонену зону» сусідів. Так, ймовірність “вторгнення” на територію противника збільшувалася з 40 відсотків, коли суперники перебували на відстані 500 метрів, до 50 відсотків — коли вони вже були на дистанції одного кілометра, а до 60 відсотків — коли представники обох груп трималися один від одного на відстані трьох кілометрів.
При цьому примати регулярно влаштовували «рейди» по периферії, організовуючи щось на зразок «прикордонного патруля». Це говорить про те, що шимпанзе не проти вторгнутися на територію суперників (адже так можна збільшити запаси їжі і шанси на спаровування), але намагаються зробити це з меншими втратами для себе.
Така поведінка вимагає складних когнітивних здібностей, які допомагають не тільки захищати, але й розширювати свої території. У зв’язку з цим, на думку вчених, використання шимпанзе «військових» стратегій говорить про те, що такі поведінкові патерни були характерні і для наших спільних предків.