Системи полів Ла-Мохана у вологих низинах Колумбії належать до найбільших пам’яток давньої інженерії в Південній Америці. Ця мережа каналів і піднятих гряд займає територію, співмірну з площею національного парку Гранд-Каньйон, і настільки масштабна, що її добре видно навіть з літака. Довгий час археологи припускали, що такий складний проєкт вимагав жорсткої централізованої влади, але нові дані свідчать про інше. Як пише видання Popular Science, міжнародна команда дослідників вважає, що гідравлічну сільськогосподарську систему спроєктували, збудували й підтримували місцеві сімейні кооперативи, причому значно швидше, ніж раніше думали.
Автори роботи, оприлюдненої в журналі Communications Sustainability, пропонують не лише переглянути історичне уявлення про ці суспільства. На їхню думку, давні стратегії керування водою можуть допомогти вирішувати й сучасну кризу з повенями та посухами в регіоні.
Як працювали давні “водні ферми”
Сільськогосподарська система Ла-Мохана базувалася на піднятих полях, оточених каналами. Під час сезону дощів такі поля накопичували великі об’єми води у постійних резервуарах, а в сухіші періоди канали спрямовували запаси вологи на посіви. Окрім надійного доступу до води, ця мережа, імовірно, допомагала громадам відловлювати рибу в замкнених водоймах.
Будівництво піднятих полів і каналів почалося в перші століття до нашої ери. Місцеві доколумбові громади використовували їх приблизно до XI століття нашої ери, тобто близько тисячі років. Чому така ефективна система з часом зникла, достеменно невідомо; одна з гіпотез полягає в тому, що населення поступово переселилося з низин на території з вищою висотою.
Ці поля виникли в епоху, коли майя та інші великі мезоамериканські й андські культури вже формували великі держави. Знахідки кераміки та золотих виробів у Ла-Мохана раніше вказували на можливе існування невеликих, ще формувальних вождівств у регіоні. Однак команда археологині Жасмін Вієрі (Jasmine Vieri) з Кембриджського університету звертає увагу, що інших свідчень жорсткої централізованої влади просто немає.
Що показало моделювання праці для 1600 людей
Щоб краще зрозуміти масштаби робіт, археологи вивчили супутникові знімки ділянки системи площею близько 1235 акрів поблизу міста Сан-Маркос на півночі Колумбії. Дослідники оцінили об’єм і розміри 1600 піднятих гряд та 63 піднятих платформ для житла в межах цієї території. Найдавніші гряди сягали приблизно 1,4 метра заввишки.
Фахівці з Колумбійського інституту антропології та історії (ICANH) і Університету Сантьяго-де-Компостела в Іспанії розрахували, які трудові ресурси та соціальна організація були потрібні для спорудження такої мережі. Вони враховували об’єм переміщеного ґрунту, місцеву геологію, технології того часу, орієнтовну чисельність населення та традиційні способи спільної праці корінних громад.
Виходячи з оцінки, що на площі 1235 акрів проживало близько 1600 людей, дослідники прийняли консервативне припущення про 800 залучених працівників. Насправді їх могло бути й більше, адже етнографічні дані свідчать, що до праці на полях зазвичай долучалися й дорослі, і діти.
Розрахунки показали, що кооперація місцевих родин цілком достатня для зведення таких систем без контролю з боку еліт чи вождівств. Ба більше, будівництво могло відбуватися значно швидше, ніж вважалося. За словами Вієрі, один комплекс з каналом і піднятою грядою можна було спорудити менш ніж за два місяці, тобто приблизно за половину сухого сезону. Це значно менші трудозатрати, ніж передбачали попередні оцінки, і вони цілком посильні завдяки співпраці всередині громад.
Давні рішення для сучасних повеней і посух
Дослідники наголошують, що ці підходи до керування водою залишаються актуальними. Вони порівнюють давню систему з нинішніми спробами держави контролювати повені за допомогою дамб. Наприклад, дамба Карегато в регіоні неодноразово проривалася з 2021 року, завдаючи шкоди містам і екосистемам і водночас сприяючи періодам сильної посухи.
Повернення до принципів давніх полів і каналів може допомогти уникнути подібних наслідків, адже така система не блокує воду повністю, а працює разом із природними циклами. І головне – її можна впроваджувати без жорсткої централізованої влади. Співавтор дослідження, археолог ICANH Фернандо Монтехо Гайтан (Fernando Montejo Gaitán) зазначає, що політики вже виявляли інтерес до цих систем, але їм бракувало кількісних даних. Нова робота вперше демонструє, що сталими рішеннями можна керувати локально й колективно: громадам можуть знадобитися ресурси держави, але не обов’язково її пряме втручання.
Переоцінка ролі Ла-Мохана важлива й для історичної справедливості. Вона повертає суб’єктність корінним народам, яких сучасні дослідники часто недооцінюють. Співавтор дослідження, археолог Маркос Мартіньон-Торрес (Marcos Martinon-Torres) з Кембриджа застерігає, що твердження про централізоване, зверху вниз планування без опори на дані ризикують приховати справжню активну роль доколумбових суспільств. За словами дослідників, ці громади були винахідливими й здатними до широкої співпраці та будували системи, що узгоджувалися з природою, а не прагнули повністю її перекрити.