Вчені провели дослідження, в ході якого спробували зрозуміти, як саме сірі кити здатні долати гігантські відстані в ході своєї міграції (більше 16 000 км) і при цьому визначати своє місце розташування й напрямок в океані. Результатом наукової роботи стало визначення впливу магнетизму Землі на їх навігацію.
Існують непрямі докази того, що деякі істоти здатні відчувати магнітні поля планети, визначати їх висоту, місце розташування й напрямок. Існують дві основні теорії, що пояснюють цю здатність, яка називається магніторецепція.
Згідно з першою теорією, тварини використовують особливий тип білка під назвою «криптохроми», які чутливі до синього кольору. У деяких видів перелітних птахів ці білки містяться в їхніх очах і допомагають їм при міграції.
Друга гіпотеза пояснює магніторецепцію наявністю в дзьобах перелітних птахів заліза. Це скупчення заліза якось взаємодіє з магнітним полем Землі, і птахи розуміють, куди їм летіти.
Сірі кити, швидше за все, використовують перший спосіб магніторецепціі для подорожі на величезні відстані. Проте вчені визначили, що сонячні шторми можуть порушити і змусити китів буквально викидатися на берег.
Дослідники простежили залежність між сонячними бурями й подіями викидання китів на сушу і виявили, що в моменти підвищеної сонячної активності сірі кити в кілька разів частіше викидалися на сушу. Дослідження не враховувало випадки, коли кити були явно хворі або поранені.
На жаль, дослідження не змогло відповісти, як саме кити використовують магніторецепцію як основну навігацію, однак дозволило зрозуміти залежність між цими явищами.
Натхнення: v-kosmose.com