Група британських океанографів вивчила зміну солоності морської води на півночі Атлантики та дійшла висновку, що прісна вода, яка надходить з арктичних льодів, що тануть, імовірно, вплине на літню погоду в Європі.
Екстремальні стрибки температури в Європі пояснюють сильним таненням арктичних льодів і Гренландського крижаного щита. Острів з 1980 по 2010 рік острів “позеленів” на 111%, а площа заболочених земель зросла майже вчетверо. Територія Арктики прогрівається вдвічі сильніше, ніж у середньому по світу, – це виражається, зокрема, в обсягах прісної води, що потрапляє в океан. Такий ефект заведено називати Арктичним посиленням.
Раніше висловлювалося кілька припущень, що втрата арктичного льоду статистично пов’язана з екстремальною погодою в середніх широтах. Дослідники спостерігали, що зимові холодні аномалії в субполярній зоні передували хвилям тепла в Європі наступного літа. Однак механізми цього впливу вивчені погано.
Британські океанографи вирішили застосувати новий спосіб вивчення океанічних змін. Річ у тім, що попередні дослідження поставали перед труднощами під час моделювання солоності води, а інформація із супутників і буїв погано відображала реальну картину. Нова робота, опублікована в журналі Weather and Climate Dynamics, розповідає, як внесок талої прісної води може позначитися на погоді в Європі цього літа.
У розрахунках автори використовували дані, отримані з 1979 по 2022 рік. За допомогою аналізу балансу маси води на поверхні вони вивчили те, як поширюється прісна вода і як вона впливає на солоність океану. А прогноз літньої погоди для Європи дослідники зробили на основі статистичного та кореляційного аналізу десяти найтепліших і десяти найхолодніших періодів.
Як пояснили автори, повітря субполярної зони восени та взимку холодніше за поверхню океану – через це верхній шар води охолоджується, стає щільнішим і опускається. На його місце приходить тепліша вода, яку знову потрібно охолоджувати. Але в цей процес теплообміну повсюдно входить прісна вода, яка не така щільна, як солона. У результаті порушується теплообмін, і атмосфера регіону стає нестабільною.
Утворюються аномалії циклонів, Північно-Атлантична течія (продовження Гольфстріму) відхиляється на північ. У підсумку, як пишуть океанографи, на півдні субполярної зони стає тепліше, вітри зміщуються на північ – і такі наслідки циклонів призводять до антициклонів над Європою. Тобто до більш теплої та сухої погоди в регіоні.
Однак варто зробити застереження, що численні чинники зміни морської води – опади, випаровування, річковий стік, перемішування течіями та інші – роблять точне оцінювання її солоності майже неможливим.
Загалом щодо 2024 року для частини Європи (наприклад, Східної) прогноз авторів нової роботи може справдитися.. Однак досить неочевидно, що подібні механізми працюватимуть на довгостроковій основі.
Річ у тім, що 120 тисяч років тому глобальна температура була на градус вищою, ніж у наші дні, тобто клімат був схожий на той, що чекає на нас в останній чверті XXI століття. При цьому в Європі спостерігалася швидка експансія таких дерев, як граби. Граби не виносять ні сильних морозів, ні сильних посух. Тим часом часте літо з антициклонами не може не приносити сильних посух. Отже, за серйозного потепління 120 тисяч років тому екстремально сухої літньої погоди в Європі явно не спостерігалося.