Міжнародна команда науковців описала сім нових видів так званих діамантових жаб з Мадагаскару, показавши, що потайний рід Rhombophryne набагато різноманітніший, ніж вважали раніше. Як повідомляє видання Scienmag, тепер відомо вже 27 видів цих амфібій, а відкриття підкреслює, скільки біорізноманіття досі приховано в лісах, опалому листі та музейних колекціях Мадагаскару.
Результати опубліковані в журналі Vertebrate Zoology і стали підсумком 12-річної роботи. Дослідники поєднали польові обстеження, порівняльну анатомію, аналіз голосових сигналів, генетичні дослідження та секвенування ДНК історичних зразків.
Прихована різноманітність під ногами
Одна з головних проблем, яку вдалося розв’язати, — давня таксономічна плутанина. Жаби, зібрані десятки років тому, мали дуже схожий зовнішній вигляд, а їхні еволюційні зв’язки залишалися невідомими, тож науковці не могли впевнено віднести їх до сучасних видів.
Куратор герпетології Природничого музею Данії Марк Д. Шерц (Mark D. Scherz), провідний автор роботи, зазначає, що діамантові жаби «ховали своє різноманіття буквально під нашими ногами». Багато представників роду проводять більшу частину життя під шаром листя або в ґрунті, де їх майже неможливо знайти. Навіть коли вони з’являються на поверхні, близькі види можуть виглядати майже однаково, тому традиційні ознаки — забарвлення, форма тіла чи розміри — виявляються ненадійними.
Попри це, самі жаби демонструють вражаючу різноманітність форм. Деякі види мають компактне, округле тіло, схоже на африканських дощових жаб, інші — довгоногі й пов’язані з моховими біотопами. Частина видів — міцні наземні тварини, пристосовані до життя на лісовій підстилці.
Забарвлення зазвичай коричневе або непомітне, що забезпечує маскування. Однак у деяких видів на стегнах і нижній частині спини є яскраві помаранчеві, білі чи чорні мітки. Ці приховані візерунки, ймовірно, виконують захисну функцію, раптово лякаючи хижаків, коли жаба їх демонструє.
Як поєднали польові дані та музейну ДНК
Щоб виокремити нові види, вчені пішли значно далі за простий збір додаткових зразків у природі. Вони детально вивчили скелетні та зовнішні ознаки, порівняли вокалізації та проаналізували генетичні маркери, які відображають еволюційні зв’язки між популяціями.
Ключову роль відіграла музеоміка — підхід, що швидко розвивається і дає змогу виділяти та секвенувати ДНК із музейних зразків. Хоча така ДНК часто фрагментована й хімічно пошкоджена, сучасні методи секвенування дозволяють відновити достатньо інформації, щоб порівняти історичних тварин із нещодавно зібраними.
Це особливо важливо для таксономії, де кожна назва виду прив’язана до типового зразка — еталонного екземпляра в колекції. Якщо його неможливо зіставити з живою популяцією чи генетичною лінією, правильне використання назви лишається під питанням.
Секвенувавши історичний матеріал, включно з типовими зразками, команда змогла пов’язати старі наукові назви з еволюційними лініями, виявленими в сучасних зразках. Аліс Пецольд (Alice Petzold) з Університету Потсдама, яка очолювала музеомічну частину проєкту, підкреслює, що це дозволило відповісти на питання, які залишалися відкритими поколіннями.
Поєднання музейної ДНК із матеріалом, зібраним у полі, дало змогу розрізнити види, які раніше могли об’єднувати в один, і впізнати популяції, що до цього залишалися поза увагою.
Таксономія як основа охорони природи
Автори роботи наголошують, що подібні таксономічні дослідження мають пряме значення для охорони природи. Ліси Мадагаскару фрагментуються через вирубки та інші види людського впливу, а багато діамантових жаб досі вивчені дуже слабо.
Для численних видів бракує базових даних: про розмноження, чисельність популяцій, вимоги до середовища існування та точний ареал. Без чітких меж видів і карт їхнього поширення оцінки загроз можуть бути заниженими, а заходи захисту — спрямовані не на ті популяції.
Андолалао Ракутуарісон (Andolalao Rakotoarison) з Інституту вищої освіти Соавінандріана Ітасі в Мадагаскарі зазначає, що нові дані вже використовують у природоохоронному плануванні. Під час семінару щодо охоронюваних територій у березні 2026 року, який проходив у межах Програми «Біорізноманіття 30×30» Мадагаскару, кілька новоописаних видів, зокрема Rhombophryne quentini, включили до пропозицій щодо посилення або розширення заповідних зон.
Такі рішення залежать від точного розуміння, де саме мешкають види з обмеженим ареалом — особливо коли жаба може бути приурочена до однієї гори, окремого лісового фрагмента чи високогірного біотопу.
Ще не останнє відкриття
Науковці підкреслюють, що сім новоописаних видів навряд чи є остаточним переліком різноманіття Rhombophryne. У віддалених місцевостях і біологічних колекціях майже напевно залишаються неназвані види, які чекають на відкриття завдяки майбутнім експедиціям і генетичним дослідженням.
Робота показує, що біорізноманіття Мадагаскару не лише зникає з уже відомих ландшафтів — у багатьох випадках його ще навіть не задокументовано. Кожна нововиявлена жаба представляє окрему еволюційну лінію, сформовану протягом мільйонів років, і, за словами дослідників, розкриття цих ліній є першим необхідним кроком до їхнього збереження.