Це відкриття стало одним із наукових результатів, досягнутих зондом «Акацукі»(Akatsuki), запущеним в 2010 році і призначеним спеціально для вивчення венеріанської атмосфери. Як з’ясувалося, в північній і південній півкулях планети час від часу виникають гігантські атмосферні вихори, що охоплюють полярні і частково помірні широти.
Треба сказати, що венеріанська атмосфера зовсім не схожа на земну. Здебільшого (96%) вона складається з вуглекислого газу. Крім нього, в ній присутні азот і діоксид сірки. Всіх інших газів там дуже мало. Атмосфера набагато щільніша земної — її тиск біля поверхні планети перевищує земний приблизно в сто разів.
Крім того там дуже вітряно — швидкість вітру стабільно доходить до 500 км/год. Для порівняння: застосовувана на Землі градуйована шкала Бофорта до 118 км/год, все що вище — суворий ураган з жертвами і руйнуваннями.
У верхніх шарах атмосфери висить щільна хмарність, яка заважає розгледіти все, що знаходиться нижче. Тому основними інструментами «Акацукі» є інфрачервоні камери, для яких хмарність не є перешкодою.
При вивченні будови атмосфери з’ясувалося, що значні частини північної і південної півкуль час від часу виявляються покриті атмосферними вихорами цілком планетарних розмірів, захоплюючими майже по половині планети. Суперциклони вирують на висотах близько 30-60 кілометрів. Для Венери це невисоко — верхня межа атмосфери тут знаходиться приблизно в 350 км від поверхні планети.
Венеріанські вихори крупним планом
Структура вихорів в обох півкулях симетрична, вони поширюються до ?75 град широти.
При спробі пояснити видиму картину вчені зіткнулися з дивними речами. Саме утворення вихорів пояснюється кориіолісовими силами. Але, з точки зору теоретичних моделей, тоді вихори повинні існувати в венеріанській атмосфері постійно, а, судячи за спостереженнями «Акацукі», вони з’являються і зникають з нез’ясованої поки періодичністю.