Археолог виявив серед пагорбів на сході Смарагдового острова стародавні земляні вали, схожі на ті, що знаходяться в Стоунхенджі, і запропонував свою інтерпретацію цих загадкових неолітичних пам’яток.
Ранній неоліт у Західній Європі – час початку будівництва монументальних общинних пам’яток. Не завжди це мегаліти, складені з величезних кам’яних плит. До неолітичних споруд відносять і різні вали та стіни, що розділяли, наприклад, ділянки берега або, навпаки, з’єднували один пагорб з іншим.
Курсуси (cursus) – це неолітичні споруди, що нагадують рови або траншеї, обрамлені двома паралельними земляними валами. Вони трапляються в Англії (зокрема в Стоунхенджі), на півдні Шотландії і значно рідше в Ірландії. Ті з них, які вдалося датувати, побудовані в 3400-3000 роках до нашої ери. Довжина курсусів варіюється від 45 метрів до майже 10 кілометрів.
Відстань між паралельними земляними насипами – до 91 метра. Вали на кінцях замикають курсус. Понад 50 із них у різний час виявили за допомогою аерофотозйомки, а багато інших, найімовірніше, знищено внаслідок сільськогосподарської та іншої діяльності. Для чого люди будували курсуси, вченим поки не зрозуміло.
У журналі Antiquity опубліковано статтю археолога Джеймса О’Дрісколла (James O’Driscoll) з Абердинського університету (Великобританія), в якій він розповів про свою роботу з вивчення доісторичного ландшафту на сході Ірландії.
О’Дрісколл застосував уже звичний для археологів лідар і знайшов значну кількість раніше невідомих пам’яток у районі Балтінгласса (графство Віклоу, Ірландія). Його робота подвоїла кількість відомих археологічних пам’яток у цьому районі, виявивши серед іншого доволі велике городище бронзового віку площею 42 гектари, пізніші доісторичні кільцеві кургани і ранньосередньовічні городища. Далі дослідник побудував детальну тривимірну модель об’єктів і пізніше провів на деяких із них розкопки.
На пагорбах Балтінгласса розташовані споруди оборонного характеру, збудовані в епоху середньої та пізньої бронзи – 1400-800 роки до нашої ери. Неолітичних пам’яток на околицях досі не знаходили, і вчені вважали, що люди прийшли на ці пагорби тільки з початком бронзового віку.
Джеймс О’Дрісколл виявив у цій місцевості принаймні п’ять великих курсів. Під час розкопок виявилося, що куркуси з’єднують один з одним каірни (споруда з купи каменів, зазвичай конічної форми). Більшість із каїрнів були розграбовані, але в деяких збереглися людські рештки і похоронний інвентар.
Вміст каїрнів вдалося датувати: люди жили в районі Балтінгласса в 3700-3370 роках до нашої ери. На сьогодні це одні з найдавніших неолітичних пам’яток в Ірландії.
Автор роботи зазначив, що неоліт Ірландії відрізняється від британського майже повною відсутністю монументальних споруд суто ритуального характеру. Великі кам’яні споруди – це завжди гробниці. Немає нічого порівнянного зі Стоунхенджем або Даррінгтон-Воллсом – це традиційна точка зору.
Але О’Дрісколл у своїй статті припустив, що знайдені ним курси не можна розглядати як окремі, не пов’язані з іншими пам’ятками. Він зазначив, що паралельні земляні вали пов’язують між собою не тільки низку похоронних каїрнів, а й більші неолітичні поховання, а також пагорби, з яких зручно вести спостереження за Сонцем, відзначаючи такі важливі астрономічні події, як сонцестояння.
Вчений запропонував розглядати ці пам’ятники як шляхи для мертвих, де живі йшли разом з померлим за встановленим маршрутом. Курсус спрямовував мандрівника до місця його останнього спочинку в похоронному пам’ятнику. Схід сонця прямо за цими поховальними комплексами, якщо дивитися на нього зсередини курсуса, міг символізувати остаточну подорож померлого з країни живих до небес.
Курсуси Балтінгласса – унікальний приклад складних ритуальних практик ірландського неоліту, підсумував дослідник. Але для більш повного розуміння цих практик необхідні додаткові розкопки.