Група вчених під керівництвом Лабораторії реактивного руху Каліфорнійського технологічного інституту запропонувала модель мініатюрного супутника, забезпеченого сонячним вітрилом. Такі супутники недорогі і їх можна виробляти масово. Проект вже отримав схвалення NASA.
У 1982 році «Вояджер-2» пронісся повз Уран ближче, ніж будь-який інший космічний апарат, і зараз, через 46 років після запуску, знаходиться, приблизно в 179 світлових роках від Землі.
Але в останні роки було мало порівнянних супутникових місій. Вартість є головною перешкодою, але і тимчасові рамки теж обмежують такі польоти. Проектування далеких місій займає роки, а планування і будівництво космічного корабля — близько десяти років. Якщо врахувати час, який потрібен супутнику, щоб досягти далеких цілей, то наше наближення до далеких планет постійно відкладається.
Група вчених під керівництвом Слави Туришева з Лабораторії реактивного руху Каліфорнійського технологічного інституту, яка запустила супутники «Вояджер» в 1977 році, прагне скоротити і вартість і час космічних досліджень.
В роботі Туришева і більше двох десятків дослідників з США і Європи пропонується модель мініатюрних супутникових апаратів з сонячним вітрилом.
Під сонячним вітрилом
Сонячний вітрило — цей пристрій, який використовує для розгону апарату тиск сонячного світла. Дослідники пишуть: «Сонячний вітрило складається з високовідбивних, легких матеріалів. Якщо забезпечити мініатюрний супутник таким вітрилом, тиск фотонів забезпечить достатню тягу. В цьому випадку пропадає необхідність у важких паливних елементах, які швидко витрачаються, використовуваних традиційними бортовими хімічними і електричними руховими системами».
За словами вчених, вітрила набагато дешевше від важкого обладнання. Їм не потрібно паливо. Усюди куди досягає сонячне світло, вони будуть працювати. Супутники, забезпечені такими вітрилами досить маневрені — вони можуть розвернутися або зависнути. Вони можуть рухатися не тільки в площині екліптики, де рухаються всі космічні апарати сьогодні.
Такі космічні апарати можуть доставляти невеликі корисні вантажі в багато точок Сонячної системи. Вони можуть зістикуватися і таким чином зібрати з модулів досить велику станцію. Їм не потрібен дорогий стартовий майданчик. Відпадає необхідність в тривалій екологічній експертизі, яка так затримала старт корабля StarShip. Цим апаратам не потрібно чекати особливого розташування планет, щоб заощадити паливо. Нарешті, такі апарати коштують недорого і їх можна виробляти масово.
Вчені переконані, що ідея спрацює. Сайт Universe Today зазначив, що оскільки проект отримав підтримку NASA, через кілька років ми можемо «побачити флот надшвидких сонячних вітрильних зондів, що летять в різні кінці Сонячної системи. Це буде дуже гарне видовище».