Китайські дослідники з Університету Вестлейк у Ханьчжоу спростували поширену гіпотезу про походження світіння світлячків. Згідно з їхнім новим дослідженням, яскраве світіння цих комах не слугувало попереджувальним сигналом для відлякування хижаків. Робота опублікована в науковому журналі PNAS Nexus.
Попередні гіпотези припускали, що біолюмінесценція світлячків вказує на їхню токсичність для потенційних хижаків. У результаті, світіння було властиве не лише дорослим особинам, а й їхнім яйцям, личинкам та лялечкам.
У новому дослідженні команда вчених склала генеалогічне древо світлячків і простежила еволюцію хімічних сполук, що роблять ці комахи отруйними – люцибуфагінів. Вони зібрали геномні дані 41 виду світлячків і провели хромато-мас-спектрометричний аналіз їхніх організмів.
Результати дослідження показали, що люцибуфагіни наявні лише в одній підродині світлячків, тоді як біолюмінесценція широко поширена в усьому сімействі. Це свідчить про те, що токсини еволюціонували пізніше, ніж здатність світитися.
Вчені також з’ясували, що люциферин, субстрат біолюмінесценції світлячків, має антиоксидантні властивості. Вони зазначили, що предки світлячків виникли в період, коли рівень кисню в атмосфері планети повільно підвищувався після історичного мінімуму.
Біологи припустили, що люциферин був необхідний світлячкам для боротьби з окислювальним стресом у спекотному і сухому середовищі стародавньої Землі. Виявилося, що їхнє світіння було побічним ефектом цієї адаптації.