Автори цього великого дослідження отримали докази того, що далеко не кожен з нас мріє стати мільярдером, а усталена думка про жадібність людей — міф.
Одне з основоположних понять в економіці – обмеженість ресурсів, тобто розрив між безмежними потребами людини і мізерністю ресурсів, які їй доступні в кожен конкретний момент. Наприклад, слідуючи цій концепції, ми всі постійно хочемо більше грошей, навіть будучи багатими або усвідомлюючи, що способів досягти багатства немає.
Але дослідження психологів з Університету Бата (графство Сомерсет, Великобританія) показало, що цей принцип застосуємо лише до меншості і далеко не універсальний, в той час, як більшості людей досить певної суми грошей, хоч і значної. Результати роботи опубліковані в журналі Nature Sustainability.
Вчені провели опитування серед 7860 жителів 33 країн на шести континентах, щоб зрозуміти, скільки грошей люди хочуть для «абсолютно ідеального життя» і задоволення бажань. Оскільки в реальності розбагатіти просто так майже неможливо (потрібно, наприклад, або старанно працювати, або піти на ризик і вкластися в інвестиції, або вдало вийти заміж, отримати спадщину, або вести злочинну діяльність), учасники дослідження повинні були уявити, що вони виграють будь-яку запитувану суму в лотереї – починаючи від 10 тисяч доларів.
Автори роботи припустили, що, згідно з концепцією обмеженості ресурсів, випробовувані будуть завжди вибирати максимально можливу в цьому дослідженні кількість грошей — 100 мільярдів доларів. Цього достатньо, щоб стати найбагатшим на планеті. Однак такий варіант віддали перевагу лише від 8% (Китай) до 39% (Індонезія) жителів країн, де проводили опитування.
У 86% держав люди в основному хотіли виграти 10 мільйонів доларів або менше, в деяких — включаючи Індію — схилялися до варіанту «до одного мільйона доларів». За словами дослідників, відповіді не залежали від того, наскільки розвинена країна, в якій проживав учасник, статі, рівня освіти та соціально-економічного статусу.
“Але люди з необмеженими потребами, як правило, були молодшими, городянами, цінували владу, успіх і незалежність, жили в країнах з великим ухилом в колективізм і дистанцією влади (прийнятна ступінь нерівності в розподілі прав. — прима. ред.)”, – підсумували психологи.
Люди з необмеженими потребами, швидше за все, казали нам, що вони витратять гроші на допомогу іншим, але з точки зору цінностей вони піклувалися про допомогу іншим не більше, ніж люди з обмеженими потребами. Наслідки (не)обмежених бажань припущення, що у людей є необмежені економічні потреби, дає обґрунтування для політики, що віддає пріоритет економічному зростанню, такий як політика процентних ставок, щоб дозволити людям задовольнити якомога більше бажань. Але нескінченна гонитва за багатством і зростанням має все більш руйнівні наслідки для нашого світу.
Демонстрація того, що необмежені потреби не є універсальною рисою людини і що рівень потреб людей залежить від цінностей і культури, передбачає, що вони відкриті для соціального впливу. Рекламодавці вже знають про це, витрачаючи величезні суми, намагаючись переконати нас хотіти те, про що ми раніше не знали і не піклувалися. Навіть деякі економісти задаються питанням, чи дійсно потреби, породжувані маркетингом, слід називати потребами.
Результати цього дослідження дають нам надію на те, що людська природа принципово не суперечить стійкому способу життя. Багато хто приділяє більше уваги тому, як поліпшити і навіть переорієнтувати суспільство, щоб жити повноцінним життям, не виснажуючи ресурси нашої планети. Розуміння життя та мотивації людей з обмеженими економічними потребами може навчити нас, як це досягти.