Останні мамонти на Землі, які жили на узбережжі Аляски і на островах в Чукотському морі, вимерли не в результаті виродження або полювання на них людини, а завдяки зникненню джерел прісної води по мірі відступу і танення льодовиків, йдеться в статті, опублікованій в журналі PNAS.
“Наше дослідження розкрило жахливу обстановку, в якій жили ці мамонти. Те, що відбувалося з водою на цих островах, явно вказує на те, чому вони потрапили у безвихідне становище і вимерли. Все це підкреслює, що нестача води вкрай рідко розглядається як ймовірна причина вимирання, і що ми недооцінюємо вразливість фауни маленьких островів до зміни клімату навіть при відсутності людей”, — заявив Меттью Вуллер (Matthew Wooller) з університету Аляски в Фейрбенксе (США).
На сьогоднішній день не існує спільної думки про причини вимирання мегафауни Льодовикового періоду. Частина вчених вважає, що мамонти, шерстисті носороги вимерли виключно через зміни клімату, тоді як інші палеонтологи дотримуються гіпотези рівного “вкладу” людини і клімату в зникнення гігантських тварин в Азії та Америці.
Відносно недавно палеонтологи знайшли в Сибіру “молочні бивні” кількох мамонтів, сліди на яких однозначно показали, що у вимиранні цих гігантів, які жили на Таймирі і в Східному Сибіру, були замішані люди-мисливці.
Але мабуть, цей процес протікав у різних куточках планети, навіть відносно близьких один до одного з різних причин – Вуллеру і його колегам вдалося знайти сліди того, що мамонти на Алясці вимерли з кліматичних причин, вивчаючи різні сліди їх перебування на острові Святого Павла, де ці гіганти дотягли до часів древніх єгиптян і мінойців і вимерли приблизно 5,6 тисячі років тому.
Як пояснюють вчені, наявність таких великих тварин не проходить безслідно для флори і фауни тієї екосистеми, де вони живуть. Приміром, екскрементами мамонтів харчуються певні грибки, спори яких сьогодні зустрічаються тільки в місцях проживання слонів в Африці і Азії, а видовий склад рослинності змінюється, коли великі тварини з’являються або зникають.
Всі ці речі, за словами Вуллера, добре “відбиваються” в донних відкладах давніх озерах, що існували за часів мамонтів. Використовуючи зразки ґрунту з одного такого водоймища на острові Святого Павла, автори статті вирахували час вимирання мамонтів, використовуючи декілька різних методик і критеріїв – радіовуглецевий аналіз спор грибків, аналіз ДНК і зміни у видовому складі пилку рослин та інших кісток тварин.
Всі ці речі вказали на одну і ту ж дату вимирання мамонтів – 5600 років тому, плюс-мінус 100 років, що автори статті вважають “найбільш точним датуванням вимирання в історії людства”. Ця дата, за їх словами, розповіла про трагічну історію зникнення мамонтів.
Справа в тому, що на цій же позначці, по суті, закінчується і історія озера, колишнього, як вважають вчені, одного з небагатьох джерел прісної води на острові Святого Павла. Причиною його зникнення, мабуть, був клімат, однак самі мамонти прискорили його знищення і висихання, розкопуючи ґрунт біля берегів водойми, де росли імовірно останні великі рослини острова.
В результаті цього озеро швидко перетворилося в калюжу бруду, яку пити було неможливо, а рослинний покрив, що захищав воду від випаровування, зник. Це і призвело до зникнення останніх мамонтів Америки і, можливо, Землі.