Вивчення слідів останніх суперконтинентів Землі допомогло вченим з’ясувати, що вони розпадалися в два етапи: спочатку всередині них виникала тріщина-ріфт, яка повільно “розтягувала” їх на частини, а потім зв’язок між цими частинами раптово урвався і вони розвалилися на кілька “звичайних” континентів.
“Уявіть собі розрив мотузки під час гри в перетягування каната. Спочатку вона поступово і дуже непомітно розтягується, і розрив одиничних волокон не позначається на міцності всього каната. Через деякий час всі нитки миттєво розриваються, і канат лопається. Приміром, розкол Північної Америки і Африки призвів до того, що їх породи прискорили свій рух у 20 разів після такого “розриву каната”, — заявив Саша Брун (Sascha Brune) з Центру Гельмгольца в Потсдамі (Німеччина).
В історії нашої планети вже існувало два суперконтиненти — Пангея і Родинія. Перший єдиний материк існував приблизно 200 мільйонів років тому, а другий — 800 мільйонів років тому. Вчені очікують, що в майбутньому виникне наступний суперматерик — Амазія, який з’явиться при злитті сучасних Північної Америки та Азії.
Брун і його колеги розкрили непростий механізм розпаду суперконтинентів Землі, досліджуючи лінії розлому, по яким колись розпалася Гондвана, що об’єднувала в себе Африку та Південну Америку. Гондвана виникла після розпаду Пангеї приблизно 180 мільйонів років тому і розпалася на частини 125-100 мільйонів років тому.
Використовуючи дані, зібрані при вивченні слідів рифтів на протилежних берегах Африки і Південної Америки, їх “скошеність” і структуру, вчені створили комп’ютерну модель, яка описує те, як розпадалися Пангея і Гондвана.
Ці розрахунки показали, що розпад континентів йшов у два етапи, перший з яких тривав десятки мільйонів років, а другий – завершувався практично миттєво за геологічними мірками. На першому етапі всередині суперконтинентів з’являлися тріщини-рифти, які повільно “розштовхували” їх половинки або менш великі частини в різні боки, рухаючи їх зі швидкістю в кілька міліметрів в рік.
З часом цей тиск сягав критичної позначки, породи лопалися і континенти починали “самостійне плавання”, прискорюючи свій рух у різні сторони в десятки разів. За словами Бруна і його колег, подібний характер розколу був властивий для всіх суперконтинентів, чиї сліди ми ще можемо побачити в породах сучасних куточків суші, що говорить про універсальний характер такого геологічного “перетягування каната”.
Такі розриви, завдяки швидкому зануренню країв нових континентів в морі та під поверхню Землі, повинні були приводити до серйозних кліматичних змін і викликати перебудови в екосистемах. Як сподіваються вчені, їх відкриття допоможе точніше передбачити, коли відбудеться наступний такий розрив, і оцінити його вплив на життя людства в далекому майбутньому.