Вчені показали, як замерзання “сльотавого” океану магми призвело до появи місячної кори.
Вчені з Кембриджського університету і Вищої школи ENS Lyon запропонували нову модель появи місячної кори. Згідно з нею, кристали залишалися у зваженому стані в рідкій магмі протягом сотень мільйонів років, поки місячна “сльота” замерзала і тверділа. Результати опубліковані в журналі Geophysical Review Letters.
Більше п’ятдесяти років тому астронавти Аполлона – 11 зібрали зразки з місячного нагір’я. Ці великі бліді області Місяця, видимі неозброєним оком, складаються з відносно легких порід-анортозитів. Вони утворилися на початку історії Місяця, 4,3 – 4,5 млрд років тому. Їх можна знайти в скам’янілих магматичних вогнищах на Землі. Однак для виробництва великих обсягів анортозиту, виявленого на Місяці, потрібен був би величезний глобальний океан магми.
Після місій “Аполлон” вчені ретельно вивчили поверхню Місяця і анортозити з супутника. Проблема в тому, що діапазон віків анортозитів – понад 200 млн років — важко узгодити з актуальними моделями затвердіння магми (близько 100 млн років). Саме тому вчені запропонували нову. Згідно з нею, кристали залишалися у зваженому стані в рідкій магмі. Найбільше за консистенцією вона була схожа на “сльоту”, яка замерзала і тверділа не одну сотню мільйонів років.