Марс колись мав глобальний океан, рівень якого вчені змогли відновити, використовуючи супутникові дані та геоморфологічний аналіз.
У новому дослідженні науковці з Італії та Швейцарії проаналізували дані трьох орбітальних апаратів, зосередившись на каньйоні Копратес Часма, що є частиною системи Долин Марінеріс — «найбільшої мережі каньйонів у Сонячній системі». На супутникових знімках вони ідентифікували віялоподібні відкладення, морфологічно подібні до річкових дельт на Землі.
«Дельтові структури формуються там, де річки впадають у стоячі водойми, зазвичай океани», — зазначає Фріц Шлюнеггер, геоморфолог Бернського університету. За його словами, виявлені структури «чітко вказують на гирло річки, що впадала в океан».
Усі дельтоподібні утворення розташовані на однаковій висоті — приблизно 3700 метрів нижче середнього рівня поверхні Марса, що дозволило дослідникам реконструювати давню берегову лінію. Такий рівень моря приблизно на кілометр вищий за найглибші ділянки Долин Марінеріс і відповідає океану, співставному за площею з Північним Льодовитим океаном Землі.
«Ми отримали докази існування найбільшого й найглибшого океану, який будь-коли ідентифікували на Марсі», — пояснює геолог Ігнаціус Аргадестя з Бернського університету. За його оцінками, цей океан покривав значну частину північної півкулі планети.
Датування відкладень свідчить, що вони сформувалися близько 3 мільярдів років тому, у період, який автори називають «часом максимальної доступності поверхневих вод на Марсі». Це відкриття зміщує попередні уявлення про зникнення марсіанських океанів на сотні мільйонів років уперед.
Незалежно від того, чи вода надходила з надр планети, чи стікала з височин, результати дослідження посилюють уявлення про вологе й потенційно придатне для життя минуле Марса. Оскільки життя на Землі виникло досить швидко після стабілізації умов, вчені не виключають, що подібні процеси могли відбуватися і на Червоній планеті.
Автори припускають, що відновлені берегові лінії є одними з найперспективніших регіонів для пошуку слідів давнього життя. Дослідження опубліковано в журналі npj Space Exploration.