До того як відвідати BNB мені вже доводилося грати в пейнтбол, але скажу чесно, не вразило. Проведення часу – це, звичайно, непогане, можна побігати, постріляти, навіть прилив адреналіну відчути … але тут така справа – з попаданням у мене не дуже. Кульки летять куди завгодно, тільки не в ціль. Окрім того, я не дуже люблю ловити на себе удари. Воно, звичайно, не те щоб сильно боляче, але не дуже неприємно. До того ж, коли в тебе розстріляють цілу обойму практично впритул – море позитивних емоцій гарантовано.
І не треба мені говорити, що не можна стріляти з відстані менше трьох метрів! Про це знають всі, але коли до тебе в схрон забігає якийсь де * іл і з божевільним криком натискає на курок – спробуй комусь щось довести.
Одним словом, всі мої попередні ігри в пейнтбол закінчувалися або болем або безцільним біганням і стріляниною в порожнечу. Тільки не потрібно так на мене дивитися, ну не дано мені бігати з газовим автоматом і прицільно вибивати супротивників з іншої команди. Принаймні я так думав до НЕ недавнього часу.
Похід в BNB
Почну з самого початку. Я живу в столиці, і мені моє місто подобається. Але невже в Україні є хоч одна людина, яка жодного разу не була у Львові? Є, і він перед вами. На щастя, не так давно мені випала нагода виправити дану ситуацію, і ми з друзями відправилися в одне з найкрасивіших міст Європи. Скажу чесно, Львів залишив у мене в душі дивовижні враження, його вузькі вулички з будівлями, яким не одна сотня років, закохали мене в себе з першого погляду. А які тут закладу:
- чудові кав’ярні,
- настільки незвичайні паби, що не втомлюєшся дивуватися,
- чудові музеї і театри.
Але так як у нас було всього три дні, на колективній нараді було вирішено взяти по максимуму і поїхати грати в пейнтбол. Як клуб вибрали BNB. Мою думку, само собою, в розрахунок ніхто не взяв. Залізна аргументація у вигляді: «Нам потрібен шостий гравець». Спрацювала бездоганно.
Незабаром я вже стояв в пейнтбольному парку і підбирав собі форму. Так як можливості для відступу були відрізані, я вирішив серйозно підійти до справи, і вибрати зброю, яка точно буде стріляти в ціль. Довго розмовляв із зброярем, нарешті, під його запевнення, в тому, що приціл у маркера не збитися, взяв собі Tippmann.
Перше моє «Вау» було вимовлено, коли через півтори хвилини гри з 15 метрів я потрапив суперникові прямо в маску. Потім гра пішла як по маслу. Зброя било практично без промаху. Навіть коли газу в балоні залишалося практично мало – кучність практично не падала. За фактом, той, кого записали в лузери, став найбільш результативним гравцем!
Окремо хочеться відзначити шикарні майданчики, на яких нам довелося грати. Найбільше мене вразив Автодром. Він нагадує арену справжніх боїв. Перекинуті бочки, машини посеред майданчика, шини. Загалом, все зроблено дуже круто. Також мені сподобався «Вудленд». Його розміри дійсно вражають. На «Х-бал» ми зіграли всього раз, так як він орієнтований на аудиторію молодшого віку.
За один день ми пройшли всі майданчики. Плюс нас чудово погодували в теплому і затишному залі. Вперше відчуття від пейнтболу у мене були настільки яскравими. Тому я з упевненістю можу сказати, що , а може, й у всій Україні.
Ціни мене теж приємно здивували. Вартість повного пакету і цілого дня всього 70 гривень на людину! В ціну входить форма, заправка балонів і суддівство. До речі, за останній хочеться сказати окреме спасибі. Суддя дійсно добре робив свою роботу і стежив, щоб ніхто не порушував правила. Тому гра була подвійно цікавою.