Унікальне фото гірського озера в чилійських Андах опублікувало днями НАСА, наочно продемонструвавши одне з природних чудес природи. На знімку, зробленому одним з членів 23 довготривалого екіпажу МКС 18 березня 2010 року, відображена з космосу лагуна Негро Франциско, розташована на території чилійського Національного парку Невадо Трес Крусес.
На фото чітко видно, що північний і південний басейн гірського озера пофарбовані в різні кольори, а розділяють ці контрастні частини водойми вузька піщана смуга. Гра кольору досягається за рахунок різної концентрації солей, пояснюють фахівці.
Так, води п’ятикілометрового північного басейну пофарбовані в оранжевий колір з мілководдя: в результаті випаровування води накопичується велика кількість солі, що забезпечує благодатне середовище для розмноження специфічних солелюбивих водоростей. Ці організми фарбують цю частину озера в різні кольори в залежності від поточної температури і концентрації солі у воді. Раніше зроблені знімки показують, що помаранчевий колір досить незвичайний для цього озера; як правило, воно має світло-жовтий або зеленуватий відтінок.
На противагу цьому, південний басейн отримує більше свіжої води, він глибший і більш постійний. Для цієї частини водойми характерні болотисті види рослинності, а за рахунок досить великої глибини вода забарвлена в темно-зелений колір.
У НАСА також відзначають, що більшу частину року в цьому гірському районі дмуть сильні західні вітри (на зображенні від верхнього лівого краю вниз). Вони справляють величезний вплив на місцевий рельєф. Зокрема, саме за рахунок такої рози вітрів був сформований вигнутий центральний піщаний берег північного басейну. У південному ж басейні вітер забезпечує повільну циркуляцію води на глибині, через що з часом пісок вимивається з берега в озеро, утворюючи короткі намивні коси. Подібні піщані коси типові для мілководних озер. Астронавти часто спостерігають їх в інших південно-американських озерах.
Між тим, старі сліди берегових ліній в лагуні Негро Франциско вказують на те, що рівень води колись у минулому був набагато вище нинішнього. Очевидно, що тоді розділової піщаної коси не було і озеро являло собою єдину велику водойму.