Дослідники, можливо, знайшли причину того, чому пластику в океані набагато менше, ніж припускають підрахунки. Невеликі фільтруючі тварини, що мешкають в Світовому океані, поглинають дрібні шматочки пластику і вивергають їх в гранулах. Останні потім опускаються на дно океану.
Спостереження за такими створіннями, відомими як аппендикулярії, показують, що вони здатні “розкидати” величезну кількість мікропластика з верхніх шарів океану на глибину. Можливо, вони і допоможуть відповісти на питання, яке давно мучить вчених: чому в океані плаває набагато менше пластику, ніж очікувалося?
Очищення поверхневих вод від пластику може здатися гарною ідеєю, але на ділі все може бути інакше. Це означає, що пластик являє собою набагато більшу загрозу, впевнена Какані Катія (Kakani Katija) з Дослідницького інституту океанаріуму Монтерей Бей. “Він може згубно впливати на істот, що мешкають на глибині океану”, — вважає вона.
До речі, привід для такого занепокоєння дійсно є: заборонені десятки років тому забруднювачі виявлені навіть в Маріанській западині.
Більш того, мікропластик цілком може вплинути і на людей, вважає вчений Анела Чой (Anela Choy). Ми вживаємо в їжу багато морських істот, які мешкають на морському дні. А забруднення океану мікропластиком, до речі, вже поставило під загрозу світовий урожай устриць.
Хоча таке поняття, як “Велика тихоокеанська сміттєва пляма“, викликає в уяві картинки плаваючого сміттєвого острова, основна кількість пластику в Світовому океані складається з крихітних шматочків, які залишаються невидимими для людського ока.
Щоб з’ясувати, що насправді відбувається з пластиком, дослідниці почали вивчати аппендикулярії, фокусуючись на гігантських особинах Bathochordaeus stygius. Довжина істот, що нагадують пуголовків, не перевищує кількох сантиметрів, але слиз, який вони виділяють, може досягати одного метра в поперечнику.
Попередні дослідження Катія вже показали, що такі тварини щорічно фільтрують величезну кількість морської води. “Вони є надзвичайно важливими організмами в середніх шарах вод“, — зазначає вона.
На цей раз фахівці використовували дистанційно керовані транспортні засоби, щоб розбризкати крихітні пластикові кульки біля окремих гігантських аппендикулярій. Вчені хотіли з’ясувати, що ж буде відбуватися. Всі спостереження відбувалися на глибині 200-400 метрів.
Деякі пластикові кульки прилипали до слизьких будиночків аппендикулярій, які вони регулярно скидають. Інші ж кульки були проковтнуті, а потім “інтегровані” в фекальні грудочки. І будиночок, і результат обіду занурюється згодом на морське дно, де це все потім з’їдається іншими тваринами.
Мюттью Коул (Matthew Cole) з Ексетерського університету каже, що ці самі фекальні гранули, які містять плавучий пластик, опускаються на дно повільніше, отже, ймовірність того, що їх з’їдять по дорозі вниз, виростає.
“Іншими словами, існує шанс того, що пластик знову буде з’їдений іншими тваринами“, — говорить він. Незрозумілим залишається поки тільки одне: як мікропластик впливає на організм тварин, які ними живляться.