Мариноанське заледеніння, яке вважається одним із найсуворіших епізодів глобального похолодання в історії Землі, могло мати більш складний характер, ніж вважалося раніше, з періодами зростання і відступу льодовиків, що забезпечувало умови для збереження життя в пізньому протерозої.
Автори дослідження, опублікованого в журналі Gondwana Research, провели аналіз осадових порід формації Нантуо (Південний Китай), які утворилися близько 650 мільйонів років тому. За словами співавторки роботи Тіни Людеке, “літофаціальний аналіз дозволяє простежити зміни в характері осадів, відображаючи динаміку льодовиків у різних умовах”. Знайдені шість літологічних фацій вказують на те, що льодовики пульсували, періодично відступаючи та повертаючись.
Науковці описали три можливі сценарії збереження життя під час глобального заледеніння. Гіпотеза “сльотавої Землі” припускає існування значних проталин у тропічному поясі. Гіпотеза Йормунганда зосереджується на вузькій екваторіальній ополонці. Третій сценарій, “тонкий лід”, стверджує, що льодовий покрив пропускав світло, забезпечуючи життя під льодом. Нові дані підтверджують, що навіть на мілководдях відбувалися флуктуації льодовиків, які могли сприяти збереженню протерозойських мікробів, включаючи фотосинтетиків.
Ці результати ускладнюють наше розуміння “Землі-сніжка”, вказуючи на динамічний клімат із численними циклами похолодання й потепління. Відкриття допомагає пояснити, як життя змогло пристосуватися до таких екстремальних умов і продовжило еволюцію, що призвело до появи великих багатоклітинних організмів у наступному едіакарському періоді.