Не тільки люди багато років відчувають наслідки травматичного досвіду – екосистеми теж. Через багато тисячоліть після того, як мисливці знищили мегафауну (гігантських лінивців і деякі інші види), амазонські екосистеми так і не оговталися, повідомляє New Scientist.
Великі тварини забезпечують екосистеми поживними речовинами – насамперед їхнім гноєм. Кріс Дауті (Chris Doughty) з Оксфордського університету побудував модель розподілу фосфору (найважливішого хімічного елемента, що забезпечує ріст рослин) в басейні річки Амазонки.
У цьому районі колись мешкали на диво великі тварини, в тому числі слоноподобний гомфотерій і мегатерій – гігантський лінивець. Але 12500 років тому, приблизно коли на територію континенту прийшли люди, всі ці величезні звірі вимерли – під подвійним пресом мисливців і зміненого клімату. Амазонія все ще славиться справді казковим біорізноманіттям, але зникнення мегафауни зробило серйозний вплив на поширення фосфору.
Відштовхуючись від співвідношення між розміром тварин і простором, за яким вони «розносять» поживні речовини, Дауті підрахував, що представники мегафауни поширювали фосфор на 98% далі, ніж сучасні тварини – все тому, що вони далі йшли у пошуках прожитку і довше перетравлювали їжу ( тобто, довше тримали її в животі).
Дауті порівняв великих тварин з артеріями: «позбутися їх – те ж саме, що перетиснути артерії». Така ж катастрофа, вважає вчений, трапилася і на інших континентах із зникненням мегафауни.
Якщо Дауті прав, то Амазонія все ще намагається адаптуватися до наслідків вимирання. Адаптація триватиме ще 17,000 років, припускає вчений, хоча нинішнє обезлісення і кліматичні зміни затьмарять його ефекти. Зараз, після зникнення великих травоїдних, головним чинником, що визначає поширення поживних речовин, стала діяльність людини.
Але люди роблять прямо протилежне мегафауні: «тварини розсіювали поживні речовини, а люди їх концентрують. Ми насичуємо добривами невеликі ділянки грунту, а великих тварин – корів, наприклад – замикаємо в загонах. В результаті нашої діяльності поживних речовин стало більше, але вони дуже погано розподілені », – розповідає вчений.
Дауті і його колеги провели ще одне дослідження: вони підрахували, як великі травоїдні переміщують поживні речовини по території Національного парку Крюгера (ПАР). Парк ділиться на дві зони – багату поживними речовинами базальтову і мізерну – гранітову. Але слони і носороги переносять фосфор та інші речовини з однієї зони в іншу, що стимулює ріст рослин в гранітній зоні. У разі ліквідації великих травоїдних цей процес сповільнився б удвічі, стверджує Дауті.
Натхнення: nauka21vek.ru