На планеті існує приблизно 30 тисяч видів і підвидів дощових черв’яків, проте науковцям вдалося описати лише близько 5,7 тисячі з них.
Дощові черв’яки — це наземні представники підкласу малощетинкових черв’яків (Oligochaeta), які адаптувалися до життя у ґрунті, де вони відіграють ключову роль у розкладанні мертвої органіки та покращенні структури ґрунту. Найвідомішими серед них є представники родини Lumbricidae, але до цієї поліфілетичної групи належать ще 22 родини, зокрема енхітреїди (Enchytraeidae) та мегасколеціди (Megascolecidae), окремі види яких можуть досягати кількох метрів у довжину. Незважаючи на їхню екологічну важливість, багато видів досі залишаються невідомими науці.
Команда зоологів на чолі з Тібо Декаенсом з Університету Монпельє проаналізувала темпи відкриття видів дощових черв’яків з 1758 по 2023 рік. Вчені створили базу даних із 5752 видів і підвидів, які було описано за цей період, і визначили два періоди найбільш активного відкриття нових видів. Перший припав на кінець XIX — середину XX століття, коли зоологи активно досліджували нові регіони світу, а другий розпочався наприкінці 1970-х років і триває досі.
Попри сучасні методи дослідження, такі як генетичний аналіз, суттєвого зростання темпів відкриття нових видів черв’яків не спостерігається. За даними дослідження, на одного фахівця в середньому припадає п’ять нових описаних видів за п’ятирічний період. Лише на початку XX століття цей показник тимчасово зріс до 15. Це свідчить про те, що значна кількість видів черв’яків усе ще залишається неописаною, особливо в регіонах з важкодоступними екосистемами, такими як тропічні ліси.
Оцінка загальної кількості видів дощових черв’яків є складною і залежить від моделей, які використовують дослідники. Якщо припустити, що ефективність роботи фахівців покращуватиметься завдяки новим технологіям, загальна кількість видів може становити близько 7 тисяч. Однак, більш реалістичною є інша модель, за якою ефективність роботи залишиться на теперішньому рівні, що дозволить передбачити існування до 30 тисяч видів і підвидів.
- У Перу виявили спалах рідкісного неврологічного захворювання
- США у полоні снігового шторму (відео)
- Біогаз з мікроводоростей – багатообіцяюча альтернатива викопному паливу
Декаенс та його колеги також провели детальне дослідження у Французькій Гвіані, одному з регіонів із найбільшою різноманітністю дощових черв’яків. Згідно з літературними даними, там було описано 305 видів, але автори вважають, що реальна кількість може становити близько 1680 видів і підвидів. Це означає, що майже 80% видів дощових черв’яків у цьому регіоні залишаються невідомими науці. Якщо врахувати, що більшість видів дощових черв’яків мешкає в тропіках, де вони досліджені недостатньо, то можна припустити, що їхня загальна кількість значно перевищує нинішні оцінки.
У регіонах із помірним кліматом ситуація виглядає трохи інакше. Наприклад, у північній і південній частинах Франції вже описано більшість видів дощових черв’яків, але навіть там залишається невідомими 16% і 33% видів відповідно. Серед них можуть бути види-двійники, які важко відрізнити без детальних молекулярних досліджень, або вузькоареальні ендеміки, що мешкають у дуже обмежених районах.
Загалом, різноманітність дощових черв’яків на планеті значно недооцінена. За теперішніх темпів опису нових видів, зоологам знадобиться понад століття, щоб завершити класифікацію цієї групи. Це питання не тільки академічного інтересу, але й важливий аспект для збереження біорізноманіття. Дощові черв’яки відіграють критичну роль у екосистемах, особливо в ґрунтоутворенні та кругообігу органічних речовин. Тому їхнє повне вивчення необхідне для розуміння функціонування екосистем і ефективного управління природними ресурсами.
Окрім суто наукового інтересу, дощові черв’яки можуть мати практичне значення для сільського господарства, адже їхня діяльність сприяє аерації ґрунту та підвищенню його родючості. У контексті зміни клімату та деградації ґрунтів, вивчення та збереження популяцій цих безхребетних набуває ще більшої актуальності.
Зважаючи на повільні темпи відкриття нових видів, є необхідність у залученні більшої кількості спеціалістів, впровадженні сучасних методів досліджень та активізації міжнародної співпраці у цій галузі. Також важливо розвивати нові підходи до збереження видів у тих регіонах, де їхнє біорізноманіття залишається найбільш вразливим.