Експерименти з акулами показали, що зниження рН морської води поступово руйнує тверду «емаль» їх луски.
Луска котячої акули: томографія / ©Rory Cooper, Kyle Martin, Amin Garbout, Natural History Museum London
Шкіру акул, як і інших хрящових риб, покриває особливий вид луски — плакоїдна. Анатомічно вона споріднена не шерсті, а зубам, і окремі лусочки складаються з дентину з емалеподібним твердим покриттям. Цей шар чутливий до зниження рН, яким супроводжується глобальне потепління.
Додатковий вуглекислий газ, що надходить в атмосферу, частково поглинається водою, приводячи до її закислення. За існуючими прогнозами, до 2300 року рН Світового океану опуститься нижче 7,3 (зараз він становить близько 8,1). У новій статті, опублікованій в журналі Scientific Reports, показано, що цей процес несе пряму небезпеку для стану акулячої луски.
Вчені на чолі з професором південноафриканського університету Штелленбош Лунцем Орсвальдом (Luntz Auerswald) використовували для дослідження котячих акул Haploblepharus edwardsii. Риб містили у воді зі зниженим значенням рН протягом дев’яти тижнів, після чого перевіряли стан їх луски. Зовнішній шар приблизно чверті лусочок виявився зруйнований, тоді як у представників контрольної групи пошкодження торкнулися менше 10% лусочок.
Цікаво, що в інших аспектах акули виявилися здатні ефективно протистояти закисленню води. Так, зразки крові, забрані у 36 риб, що жили у воді з низьким рН, показали, що зростання надходження вуглекислого газу в кров компенсується підвищенням вмісту в ній карбонатів. Це дозволяє акулам стабільно підтримувати оптимальну кислотність крові. Однак чинити опір довготривалій “корозії” лусочок вони не можуть.
Луска відіграє велику роль в житті акул не тільки в якості захисту. Стимулюючи утворення мікроскопічних турбулентних завихрень, лусочки знижують опір води при русі і дозволяють рибам плавати набагато швидше.