Найбільший із супутників Сатурна Титан – єдине, крім Землі, місце у всій Сонячній системі, на якому відбувається кругообіг рідини. І хоча ця рідина – метан, а його річки і озера течуть між берегами з асфальту під дуже далеким і тьмяним Сонцем, в цілому Титан вважається одним з найбільш перспективних місць для пошуку позаземного життя.
Зрозуміло, існуючи в таких екзотичних умовах, воно навряд чи може бути схожим на наше. Якщо ж нам самим знадобиться освоювати Титан, то тут доведеться зводити серйозні системи захисту та життєзабезпечення, необхідні для людей і наших супутників. Тим не менш, супутник скидати з рахунків не варто: в кінці кінців, у Сонячній системі не так багато тіл, придатних для освоєння в принципі, з твердою поверхнею, мінімальної гравітацією і т. п.
Американські геофізики Аманда Хендрікс (Amanda Hendrix) і Юк Юн (Yuk Yung) розглянули енергетику такої майбутньої жилої колонії на Титані. Їх статтю публікує Journal of Astrobiology & Outreach. Зрозуміло, колонія на Титані цілком може покладатися на доставку енергоносіїв ззовні – наприклад, палива для встановлених тут ядерних або термоядерних реакторів. Однак набагато ефективніше буде використовувати місцеві ресурси супутника: врешті-решт, його запаси горючих вуглеводнів, як вважається, на порядки перевершують все, що можна знайти на Землі. У відсутності легкодоступного кисню так просто спалити їх не вийде.
Не простіше справа йде і з гідроенергетикою. Дощі на Титані – рідкість, справжні поточні потоки з’являються спонтанно і надзвичайно рідко, а місцеві озера відрізняються вражаючим на тлі земних спокоєм. Теоретично можливо створити нові русла для використання рідини цих озер і встановити дамби. В принципі, це можливо, хоча, за словами авторів роботи, це стане надзвичайно витратним інженерним проектом. Куди цікавіше, на їхню думку, приливна енергетика Титану. Проходячи в неоднорідному гравітаційному полі могутнього Сатурна, супутник відчуває потужну дію приливних сил, які створюють сильні припливи в його озерах. Найбільше з них, Море Кракена, піднімається на метр, і енергія цієї хвилі спрямовується до вузької протоки, що розділяє північну і південну частини моря протокою Селдона (Seldon Fretum).
Аманда Хендрікс порівнює його з Гібралтаром на Землі: на її думку, тут цілком можна розмістити турбіни, які збирали б енергію щоденної течії рідини і виробляли електрику.
Море Кракена на знімку зонда Cassini; протока Селдона – або «Глотка Кракена» – видно трохи нижче і правіше центру зображення / ©NASA/JPL-Caltech/ASI/USGS
Вітрогенерація на Титані залишається предметом спірним. З одного боку, атмосфера його досить щільна (в 1,5 рази щільніше земної), а утворення дюн на поверхні свідчить про те, що вітри, принаймні, час від часу, тут дмуть. З іншого боку, ми поки не отримали прямих свідчень про них, їх силу і динаміку змін. Судячи за даними зонду Huygens, що пройшов крізь атмосферу Титану в 2005 р., у верхніх шарах її вітри все-таки досить сильні. Тому Хендрікс і Юн вважають, що для використання цієї енергії потрібні не звичайні вітряки, а літаючі, розміщені, наприклад, на дирижаблях або повітряних зміях.
Нарешті, чи можлива сонячна енергетика на відстані вдесятеро більш далекій від Сонця, ніж знаходиться Земля? Тут, під часто закритою хмарністю атмосферою, завжди напівтемрява, але вчені вважають, що і це не проблема. Якщо розгорнути на Титані досить великий масив панелей, вони впораються із забезпеченням колонії. Хендрікс і Юн підрахували, що для потреб 300 млн осіб (населення США) потрібно закрити панелями близько 10 відсотків площі Титану. Цей простір можна порівняти з площею США; за словами вчених, на Землі такої ж кількості людей було б достатньо «менше 10 відсотків площі Канзасу». На Титані ж доведеться вирішити ще одну проблему – очищення панелей. В оточенні текучої органіки, поверхня їх швидко буде забруднюватися, знижуючи ефективність енергогенерації. Але якщо вже ви покриєте ними 10 відсотків площі супутника Сатурна, за мільярди кілометрів від Землі і у вкрай несприятливих умовах, з очищенням панелей ви як-небудь впораєтеся.