Якщо б не ці катастрофи, світ втратив би важливі досягнення культури і мистецтва.
У 1315 році в Європі стався сильний голод, найстрашніший за всю її історію. При тодішньому рівні сільського господарства голод був не рідкістю, але неврожай тривав три роки поспіль, з 1315-го по 1317-й. У Європі загинуло кілька мільйонів людей (у містах вимерло до чверті населення, а в сільській місцевості жертви традиційно ніхто не рахував). На довершення всіх нещасть ослаблене голодом населення стали косити епідемії.
Багатьом тоді здавалося, що настав кінець світу. Як завжди було в історії в часи важких випробувань, посилилася полювання на відьом — цього разу в прямому сенсі слова. Основне звинувачення — псування погоди, яка призвела до загибелі врожаю.
Серед людей відбулося крайнє здичавіння, норми моралі були принесені в жертву тваринним інстинктам виживання.
Ось які жахи донесли до нас середньовічні хроніки.
«1315. Була дорожнеча й голод у Лівонії, так що люди вбивали з голоду своїх дітей, викопували з могил трупи померлих, знімали з шибениць повішених, варили і пожирали їх» (Герман Вартбергский, «Лівонська хроніка»).
«1315. В Лівонії та Естонії був сильний голод, і матері їли своїх дітей» (Самбійський канонік, «Витяг з прусських справ»).
Окрім історичних хронік, пам’ять про цей страшний час збереглася в казках, відомих нині кожному. Наприклад, про людожерів, про кинутих в лісі дітей, яких нічим було годувати, розповідається в казках «Гензель і Гретель», «Хлопчик-мізинчик» (в них батьки, яким нічим годувати дітей, залишають їх в лісі, де їх намагається з’їсти відьма або людожер) і багатьох інших.
У ті ж похмурі часи з’явилася легенда про Щуролова. Коли від голоду у багатьох містах з’їли всіх кішок, там розплодилися щури. Згідно знаменитій легенді, гамельнський Щуролов, втопивши в річці за допомогою своєї чарівної сопілки щурів і не отримавши нагороди, відводить за допомогою все тієї ж сопілки в гори дітей невдячних городян.
В 1645-1715 роках на Землі стався Маундеровський мінімум — найхолодніший період за останні 3 тисячі років. Морози призвели до голоду, а той привів до зменшення населення Європи на 20%. (Немов за іронією, Маундеровський мінімум точно збігся з часом правління короля-Сонце — французького короля Людовика XIV.)
Але, крім значного зменшення населення, похолодання Маундерівського мінімуму несподівано зробило добру послугу музиці. На цей похмурий період припало життя і плідна діяльність знаменитого Антоніо Страдіварі. Скрипки знаменитого італійського майстра зобов’язані своїм чарівним звучанням саме глобальному похолоданню. Свої найцінніші інструментів Страдіварі створив з 1700 по 1720 рік. Дерева росли тоді вкрай важко: на спілах альпійських ялин, з яких Страдіварі робив свої скрипки, видно дуже щільні і вузькі річні кільця. А щільне дерево, як показали досліди, звучить краще.
11 січня 1693 року на Сицилії відбувся найбільший в італійській історії землетрус магнітудою 7,4 бали. Загинуло від 60 до 100 тисяч чоловік. Було знищено 54 міста і близько 300 сіл. Одним словом, повномасштабна трагедія. Але саме після цього землетрусу на руїнах загиблих міст народився новий архітектурний стиль — «сицилійське бароко».
Землетрус немов розчистив для архітектурних експериментів гігантський будівельний майданчик, дав архітекторам велику свободу для втілення найрізноманітніших проектів. І архітектори, немов намагаючись забути жахи недавньої катастрофи, створили стиль, сповнений середземноморського життєлюбства, особливо пишний навіть для бароко, насичений всілякими різновидами усміхнених масок і пухких амурів.
Нові споруди будувалися з урахуванням сейсмічності території, завдяки чому архітектурні шедеври збереглися до нашого часу, витримавши наступні (втім, вже не такі потужні) землетрусу.
5 квітня 1815 року на індонезійському острові Сумбава відбулося виверження вулкана Тамбора, що вважається найбільшим виверженням в історії людства: в результаті його загинуло близько 70 тисяч чоловік.
Після виверження Тамбори на Землі встановилася «вулканічна зима»: попіл і гази, піднявшись в стратосферу, поширилися, як покривало, по всій земній кулі, утруднюючи доступ сонячного світла до його поверхні, що викликало охолодження світового клімату. 1816 рік став відомий як «рік без літа» через небувало низькі температури: навіть влітку в Європі і Північній Америці йшли снігопади. До сьогоднішнього дня 1816 рік залишається найбільш холодним роком з початку метеорологічних спостережень. В Америці цей рік отримав назву «тисяча вісімсот насмерть замерзла».
Надзвичайний холод призвів до катастрофічного неврожаю. Навесні 1817 року ціни на зерно зросли в десять разів, серед населення вибухнув голод, найсильніший в XIX столітті. Епідемії, що виникли в результаті голоду, забрали багато життів на просторі від Індонезії до Середземномор’я. Всі ці лиха, що обрушилися на Європу, яка ще не оговталася від руйнувань Наполеонівських воєн, змусили десятки тисяч жителів Старого Світу емігрувати в Америку.
Але, як це вже не раз було в історії, природні негаразди зробили добру послугу мистецтву, в даному випадку — літературі.
Влітку 1816 року на віллі біля Женевського озера відпочивала, а вірніше, сиділа завдяки поганій погоді в чотирьох стінах компанія друзів. Від байдикування вирішили, що кожен напише страшну історію. В результаті світова література збагатилася романом «Франкенштейн» англійської письменниці Мері Шеллі та повістю «Вампір» Джона Полідори, лікаря Байрона, — першою історією про вампірів.