Після заяви NASA в кінці вересня на тему виявлення рідкої води на Марсі, багато людей почали задаватися питанням, коли ж «Кьюріосіті» почне викладати у Twitter картинки з потоками солоної води, які, на думку NASA, з’являються від сезону до сезону. Виявляється, «Кьюріосіті» не зможе вирушити до вузьких потоків на Червоній планеті, боячись заразити їх земними організмами, і NASA продовжує боротися з цією проблемою, досліджуючи можливості існування життя на Марсі.
Тому якщо після оголошення NASA ви задумалися, мовляв, а що буде, якщо ми знайдемо життя на Марсі, це правильне питання. Потрібно задуматися, «що ми повинні зробити перед тим, як почнемо пошук».
Катаріна Конлі, представник NASA з планетарного захисту, пояснює цей парадокс: «Ми намагаємося шукати життя на Марсі, тому ми хочемо переконатися, що не обдуримо себе, забруднивши Марс земним життям, а після не зуміємо знайти марсіанське життя з цієї причини».
У цьому-то й заковика. NASA шукає життя на молекулярному рівні, щось на кшталт «докази метаболізму організмів». Але у земних організмів теж є метаболізм, і оскільки NASA не «пропекло» «Кьюріосіті» перед його відправкою на Марс, марсохід може також виступити перевізником земних організмів.
Ці обмеження включали «запікання» «Вікінга-1» при температурі 111 градусів за Цельсієм протягом 30,23 годин для знищення всіх наземних забруднень, що насправді куди більш складно і дорого, ніж звучить.
Тому апарати, які вирушили потім, начебто Pathfinder і Mars Exploration Rover, не пекли перед вильотом з Землі. «Ми активно обговорюємо марсіанську програму в даний момент, особливо на тему «Кьюріосіті», задаючись питанням: що нам тепер робити?». На думку Конлі, NASA вважає, що та частина Марса, яку планує досліджувати «Кьюріосіті», не може підтримувати земне життя навіть на молекулярному рівні — а значить, туди було цілком нормально відправити непропеченний марсохід. У випадку «Кьюріосіті» цей процес також пошкодив би його чутливу електроніку, що стало ще однією причиною для NASA відправити його як є, без стерилізації.
Але тепер, коли доведено, що на Марсі тече вода, і стало зрозуміло, що земні організми могли б вижити в тих місцях Марса, де тече вода, NASA працює, намагаючись зрозуміти, як досліджувати Марс, не ризикуючи занести на нього земну фауну.
Насправді, потенційне свідоцтво життя на Марсі з’явилося ще під час місій «Вікінг» в 1975 році, але тоді було неможливо визначити, чи з’явився цей органічний матеріал на Марсі або ж з нашої вини.
Нестачі в цих зусиллях немає, втім, і NASA намагається вирішити це питання 40 років потому «Вікінга-1» і «Вікінга-2». Група з Дослідницького центру Еймса в Моффет-Філд, Каліфорнія, прибула в пустелю Атакама для повторення експериментів «Вікінга» з імітацією марсіанського ґрунту. Які результати? «Можливо, що результати експерименту мас-спектрометра «Вікінга» — які інтерпретували як забруднення з Землі, виявивши невеликі молекули з приєднаним до них перхлоратом — можливо, насправді це була реакція перхлорату в ґрунті Марса з більш великою органікою в ґрунті Марса».
Це означає, що питання «що буде далі, якщо ми знайдемо життя на Марсі?» технічно вже отримало відповідь за останні кілька десятиліть. Ви робите перевірку, а потім ще одну перевірку. Потім ви плануєте наступну місію, в ході якої можна буде прогріти космічний апарат, або ж шукаєте спосіб усунути максимально можливу кількість земних організмів перед пошуком марсіанських.
Давайте з’ясуємо: ніхто поки не довів, що на Марсі є життя. Ми лише припускаємо, що вона може там бути. Ми також несемо відповідальність за те, щоб наші інструменти випадково не скомпрометували результати наших експериментів. Що більш важливо, у нас є команда, яка працює, намагаючись з’ясувати все, що можна, на тему Марса, при цьому по можливості не допустивши забруднення Землею.
А як інакше, якщо намагаєшся знайти можливе позаземне життя?
Натхнення: hi-news.ru