Оцінюючи розподіл ваги в предметі, наш мозок більше покладається на зір, ніж на дотик і м’язове відчуття.
Коли ми беремо зі столу філіжанку з кавою, наш мозок виконує безліч операцій: він повинен розрахувати відстань до кухля, оцінити силу захоплення, вагу предмета і т. д. Логічно було б припустити, що більша частина інформації надходить у мозок від органів дотику – адже вагу філіжанки з кавою ми навряд чи можемо оцінити на око.
Однак, як показали експерименти психологів з Північно-Західного університету (США), навіть в розрахунку і розподілі мускульної сили наш мозок воліє орієнтуватися в першу чергу на зорову інформацію.
Експеримент полягав у тому, що людину просили взяти в руки палицю, до одного з кінців якої був прикріплений вантаж, і сказати, який з кінців важчий. Природно, піддослідні легко справлялися із завданням. Тоді психологи за допомогою системи дзеркал влаштовували оптичну ілюзію: вантаж вішали на один кінець, але на око здавалося, що він висить на іншому. І в цьому випадку, як пишуть вчені в журналі Perception, оптична ілюзія перемагала здоровий глузд: людина вважала, що вантаж висить там, де вона його бачить. Хоча, звичайно, обман був тим легшим, чим легшим був вантаж, тобто очі могли «брехати» лише до певного моменту.
Далі – більше: вчені пояснювали піддослідним, в чому тут фокус, але і після цього зорове враження виявлялося вирішальним. Тобто зір обманює наше мускульне почуття, і навіть повне усвідомлення цього ніяк не впливає на результат: інформація від очей, мабуть, враховується мозком підсвідомо.
Втім, психологи вважають, що це зовсім не еволюційна похибка нервової системи. Така несвідома обробка вражень дозволяє свідомості сконцентруватися на дійсно важливих речах, а не на розшифровці оптичних ілюзій, з якими людина протягом своєї історії, відверто кажучи, не так вже й часто стикається.
Натхнення: http://science.compulenta.ru
[poll id=”1″]