Напевно, ви постійно боїтеся того, що оточуючі можуть зауважити вам, що вас «занадто багато», особливо якщо ви дозволяєте собі надлишок почуттів і емоцій. Вони будуть скептично піднімати брови і морщити лоб. Вони скажуть вам, що ви робите все неправильно: що вам слід бути обережним, уважним, стриманим, холодним, але тільки не показувати те, що ви відчуваєте всередині.
Чомусь нас завжди вчили, що емоції – це погано. Що ми повинні їх ховати від світу. Коли маленька дитина починає плакати, всі кидаються до неї в спробах змусити її замовкнути. Коли хтось дозволяє собі розчулитися від радості, йому практично наказують взяти себе в руки. Коли в нашому житті відбувається щось погане, нам рекомендують негайно витерти сльози і не драматизувати.
Те ж саме стосується і відносин. Ми всі в них граємо: не дозволяйте людині занадто наблизитися до вас, не будьте з нею надто відвертою, а краще тримайте її на відстані. Це правила гри. Це майже попереджувальна сигнальна стрічка.
[box type=”success” ]В кінці дня ми настільки втомлюємося тримати все в собі і не озвучувати те, що ми відчуваємо, що стає справді дивно, як ми не втратили здатність відчувати взагалі.[/box]Ми так страшенно боїмося, що нам заподіють біль, боїмося відпустити віжки самоконтролю, боїмося взаємодіяти з людьми, щоб краще їх пізнати. Але найбільше ми боїмося не зустріти свою любов і другу половину, що само по собі звучить дивно і суперечливо при подібній загальній закритості. Ми перестали бути чесними з власним серцем і душею.
Ми тягнемося до людей, а потім їх відштовхуємо. Ми ділимося інформацією про себе в маленьких дозах, які давно самі собі відміряли. Ми хочемо відносин, але не дозволяємо собі в них розчинятися. І ми дозволяємо суспільству дорікати, що ми «емоційні», як ніби це погано.
[box type=”success” ]Але бути «емоційним» не є негативною рисою. Відчувати, ділитися відчуттями, щиро любити — це гарно, і це нормально. Чого тут соромитися?[/box]Коли справа доходить до відносин, вам кажуть, що не можна робити перший крок, тому що це лякає вашого обранця або обраницю. Тобто мати почуття – це, виявляється, те, що може лякати людей. Людина з відкритою душею і серцем нібито виглядає безглуздо, вона слабка, вона вразлива, і її розтопчуть. Любов повинна бути розрахована, спланована і реалізована повільно і обережно.
Але любов не така. Це не те, що ви можете прорахувати або скласти графік. Це не те, що ви можете контролювати або формувати у відповідності з вашими побажаннями. Любов просто трапляється – і все. І ви повинні це собі дозволити. Ви повинні це відчути.
Ви не можете витрачати власні роки, закривши себе в залізному панцирі, не дозволяючи своєму серцю відчувати те, що йому потрібно відчувати. Ви не можете жити, боячись емоцій, боячись прояви турботи і ніжності до людей, боячись ділитися своєю душею. І нехай вас буде «занадто багато», просто дозвольте собі відчувати, відчувати по-справжньому.