Вчені провели аналіз порід, що залягають на дні моря, і з’ясували, що 2,6 мільйона років тому мегалодон — величезна хижа акула — вимер в результаті величезної дози космічної радіації, що вразила всю планету.
Наша планета пережила безліч глобальних подій з того часу, як пліоценовий період поступився місце плейстоцену 2,6 мільйона років тому. Загальна температура Землі знизилася, Африка висохла, на полюсах утворилися крижані шапки, а по континентах прокотилася хвиля повторного зледеніння — інакше кажучи, льодовикових періодів.
Кліматичні зміни призвели зникнення ряду видів морської фауни, серед яких виявився і найбільший, що коли-небудь існував, хижаків — мегалодон. Ця гігантська доісторична акула виростала до 18 метрів у довжину: її зуби були розміром з передпліччя дорослого чоловіка, а сила укусів досягала 18 000 кг/см?!
Серйозне скорочення видової різноманітності поза всяким сумнівом вплинуло б на раціон акул, що складається з великої дичини — китів, тюленів та інших тварин. Крім того, збіднівші моря могли просто ізолювати їх один від одного і скоротити ареал проживання. Тим не менш, за деякими відомостями популяція мегалодонів за часів пліоцену була настільки висока, що для їх повного вимирання потрібні були б набагато більш глобальні і руйнівні зміни. Так що ж відбулося насправді?
Нове дослідження, опубліковане в Astrobiology, надає деякі переконливі докази, які пов’язують зникнення мегалодона з іншою катастрофічною подією, яка сталася 2,6 мільйона років тому. На чолі з Адріаном Мелоттом, заслуженим професором фізики і астрономії з Університету Канзасу, група вчених припустила, що всьому виною могла бути… наднова зірка, або навіть ціла група таких зірок. Зразки відкладень, взяті з морського дна, несподівано продемонстрували величезний сплеск радіоактивних частинок — вони з’явилися приблизно одночасно, коли відбулося вимирання велетенських хижаків.
Космічна катастрофа
Нагадаємо, що коли масивна зірка вичерпає більшу частину водню і гелію, її складників, то вона вибухає, поширюючи в космосі потоки випромінювання. Якщо це відбувається досить близько (на відстані до 160 світлових років від Землі), то високоенергетичні космічні промені проникають крізь атмосферу планети.
Характерними маркерами того, що подібні події мали місце в минулому, є ізотопи — приміром, такі як залізо-60. Крім того, при взаємодії зоряного випромінювання з атмосферою утворюються субатомні частинки — мюони. Вони в 200 разів важче електронів і можуть проникати крізь сотні метрів твердої породи. У живих клітинах високі концентрації мюонів провокують розвиток раку.
Після вибуху наднової всі істоти на Землі піддалися впливу, який у 20 разів перевищує «нормальне» мюонне навантаження. Чим більше була істота — тим, відповідно, зростала ймовірність мутацій. Що вже говорити про мегалодона, який, будучи найбільшою істотою на Землі, став справжнім магнітом для мюонів. У цей же самий час сталася і ще одна глобальна подія — магнітні полюси Землі перекинулися. Магнітні північ і південь пережили інверсію, і в процесі цього залишили планету беззахисною, адже зазвичай саме магнітні поля відхиляють потоки космічної радіації. Все це в сукупності піддало мешканців суші і особливо моря безпрецедентного радіаційного впливу.