Люди, що живуть в мегаполісах, виявилися в числі найбільш постраждалих від пандемії коронавіруса. У них було менше можливостей ефективно дистанціюватися, ніж у жителів невеликих населених пунктів.
Людям необхідно переоцінити те, як будуються, підтримуються і живуть міста. У розпал кризи деякі пункти вже почали робити це, закриваючи дороги для автомобілів, щоб створити місце для велосипедистів і соціально відсторонених пішоходів, або зводячи додаткові лікарні і притулки для бездомних. Ці проміжні кроки важливі й необхідні, але вони мало що зроблять, щоб уповільнити цю пандемію або допомогти запобігти наступній. Щоб усунути спалахи в майбутньому, настав час почати думати проактивно і в довгостроковій перспективі.
Більшість інфекційних захворювань починаються від тварин. Вони не походять від популяцій диких особин до людей, а розвиваються від патогенів, що впливають на домашніх тварин: пташиний грип від домашньої птиці; БСРС (Близькосхідний респіраторний синдром) від верблюдів; свинячий грип — від свиней. За словами Джеймса Спенсера, який вивчає міське планування в Університеті Клемсона, віруси не переходять від носіїв людині виключно у сільських районах.
Існує термін «пері-урбанізація», він характеризує райони, які знаходяться на порозі інтеграції з розвиненим містом, але все ще тримаються за сільськогосподарське виробництво. Такі місця особливо поширені в швидко урбанізуючих країнах, таких як Китай. Спенсер зазначає, що проблема таких регіонів (на прикладі коронавірусу) полягає не в «мокрому ринку», а в тому, що у них немає ніякого способу очищати такі місця і тримати їх в порядку. Надання основних послуг віддаленим громадам досить проста справа, адже ніхто не буде проти туалетів та проточної води.
Такі епідемії, як віспа і жовта лихоманка, призвели до серйозних реформ в містах, наприклад, до того, що у нас є водопровідний кран, туалети в будинку і вікна, які забезпечують нам циркуляцію повітря. Однак міська санітарія, часто спрямована на поділ суспільства на бідних і багатих, буває так, що люди не можуть заплатити за, здавалося б, необхідні умови життя.
Річард Метью, який вивчає міське планування, екологічні зміни й бідність в Каліфорнійському університеті Ірвіна, підкреслює, що великі міста добре справляються з ризиком у багатих частинах міста, але при цьому залишають інші райони напризволяще.
Нерівність міст — це багатошарова, заплутана проблема, яку багато хто вважає нерозв’язною. Деякі фахівці рекомендують розміщувати високобюджетні, краще спроєктовані, гарні нові проєкти міст в найбідніших і занедбаних районах. Це призведе до потоку інвестицій у віддалені райони, і до розвитку інфраструктури. Також містам може допомогти перебудова на пішохідний і велосипедний образ життя зі стійкою енергією, щоб запобігти хронічним хворобам і забрудненню навколишнього середовища.
Натхнення: www.popmech.ru