Японським дослідникам вдалося спростувати поширену думку про те, що мітки, які за покликом природи залишають кішки (найчастіше інтактні), містять не лише сечу, а й виділення з параанальних залоз. Вчені уточнили причину різкого запаху міток, що в майбутньому допоможе ефективніше боротися з ним у будинках, де живе схильна до такої поведінки тварина.
Команда дослідників з Об’єднаної вищої школи сільськогосподарських наук при Університеті Іваті в Японії вивчила таку поширену та природну поведінку представників сімейства котячих, як залишення міток, та визначила причину їхнього різкого запаху. Статтю про це вчені опублікували в журналі Journal of Chemical Ecology.
Кішки використовують мітки як соціального спілкування, щоб позначити свою територію і тримати родичів з відривом, або, навпаки, залучити статевого партнера. Також це спосіб сигналізувати про стрес, тривогу, проблеми зі здоров’ям. Найчастіше подібну поведінку демонструють інтактні, тобто некастровані самці, хоча у самок і кастрованих особин вона теж зустрічається.
Зазвичай вихованці залишають мітки на вертикальних поверхнях (але необов’язково): перед «розпиленням» тварина задкує задом до предмета або стіни, піднявши хвіст вгору і випрямивши тулуб. Найчастіше це супроводжується посмикуваннями. Рідини виходить набагато менше, ніж при випорожненні в лотку, але має специфічний, різкий для людини запах.
Вважалося, що сморід викликаний присутністю в мітках додаткових хімічних речовин, наприклад, виділень з параанальних залоз. Однак даних, що підтверджують таке припущення, було недостатньо, і японські дослідники вирішили заповнити прогалину. Спочатку вони порівняли хімічні профілі летких органічних речовин (ЛОС), що виділяються кішкою, по-перше, під час залишення міток, по-друге, із сечею при випорожненні, а також, по-третє, що містяться в сечі, зібраній за допомогою сечоводів катетерів. Хімічний аналіз показав високу схожість між зразками. Самі кішки теж сприймали запах своїх міток та «звичайної» сечі як однаковий, але розрізняли його у родичів.
Потім автори дослідження аналізували, чому мітки мають такий різкий запах для людини. Зрозуміти механізм, що лежить в основі цього, допомогло випадкове спостереження: зразки котячих міток « прилипали» до внутрішньої поверхні пластикових шприців, якими вчені розподіляли рідину. Оскільки здорові кішки із сечею виділяють значну кількість білка під назвою Cauxin, який сприяє виробленню сірковмісних запахів, вчені припустили, що висока концентрація кауксину знижує поверхневий натяг рідини та збільшує викид летких органічних речовин.
Це припущення вдалося підтвердити в експерименті з двома розчинами: один містив кауксин, другий, контрольний, альбумін, найбільш поширений білок в крові ссавців, у тому числі людини. Поверхневий натяг зменшувався зі зростанням концентрації кауксину.
Нарешті, дослідники провели експеримент у мініатюрних садах, що імітують природне середовище. У перший поміщали блок, обприсканий котячою сечею, а в другому біологічну рідину просто виливали в пісок і злегка закопували. У результаті повітря приміщення, де знаходився помічений блок, виявили одоранти, відповідальні за характерний котячий запах.
«Різницю в запахах між двома садами, незважаючи на використання одного і того ж зразка сечі, можна пояснити тим, що більшість ЛОС сечі затримується в пористій структурі піщаного ґрунту. Цього не відбувається із сечею, „прилиплою“ до предмета. Крім того, розпорошені краплі легко висихають на поверхні, що призводить до більш швидкого виділення ЛОС із мітки порівняно із звичайними випорожненнями», — пояснив професор Масао Міядзакі, який очолив дослідження.
Підсумовуючи, вчені підкреслили, що котячі мітки містять виключно сечу із сечового міхура — без будь-яких виділень, наприклад, з параанальних залоз. Будучи розбризканою по вертикальних поверхнях, така біологічна рідина завдяки білку кауксину ефективніше виділяє ЛОС через сильну адгезію («прилипання») і випромінює різкіший запах.