Протягом останніх 60 років невеликі озера в північних широтах втрачали по 0,4 міліграма розчиненого кисню на літр кожні 10 років. Основною причиною цього явища виявилося подовження періоду температурної стратифікації, викликане змінами клімату. Це явище, на думку авторів дослідження, опублікованого в журналі Nature Climate Change, створює значну загрозу для промислового рибальства в цих водах.
Озера, на відміну від річок чи морів, мають уповільнений обмін води. Це робить їх більш вразливими до антропогенного впливу: в них накопичуються забруднювальні речовини, добрива з поверхневого стоку сільськогосподарських полів та мікропластик. Озера легко нагріваються, зазнають цвітіння водоростей та втрачають розчинений кисень. Зниження концентрації розчиненого кисню у воді до значень, менших за два міліграми на літр, вважається гіпоксією і призводить до масової загибелі водних організмів. Більшість озер планети зосереджена вище за 45 градус північної широти, і вони піддаються підвищеному ризику гіпоксії на тлі потепління, яке в бореальному та арктичному регіонах відбувається в три-чотири рази швидше, ніж у середньому по світу.
Група вчених під керівництвом Йоахіма Янсена з Уппсальського університету досліджувала, як змінювалося насичення північних озер киснем з 1960 до 2022 року. Вони проаналізували понад 2,6 мільйона спостережень за якістю води у 8288 озерах США, Канади, Фінляндії, Швеції та Норвегії. Ці спостереження включали вимірювання температури, розчиненого кисню, загального фосфору та азоту, кольору і прозорості води.
Результати показали, що за останні 60 років придонні води озер зазнали значного зростання гіпоксії – її частота зросла з 39 до 61 відсотка. Найбільше ця тенденція була помітна у малих озерах (площею менше тисячі гектарів) і озерах середньої глибини (від 4 до 31 метра), де концентрація розчиненого кисню падала на 0,4 міліграма на літр кожні 10 років. Вода в озерах загалом стала каламутнішою, у ній збільшився вміст вуглецю та азоту, а кількість фосфору в довгостроковій перспективі почала знижуватися. Основною причиною втрати кисню вчені назвали подовження періоду стратифікації, тобто довший прогрів верхнього шару води. Вони зазначили, що ці тенденції дезоксігенації несуть серйозні ризики для промислового рибальства, яке добре розвинене в холодних водах північних озер.
Зміна клімату небезпечна не тільки для північних озер, а й для будь-яких озер великої глибини, таких як Біва, Вікторія, Танганьїка і Байкал. Організми, що живуть у цих водах, не пристосовані до сезонних перепадів температур. Дослідження показало, що за останні 35 років глобальне потепління вже змінило температурне середовище проживання озер у середньому на 6,2 відсотка.