Виявлення кам’яних знарядь віком понад мільйон років на індонезійському острові Сулавесі радикально змінює уявлення про ранні міграції людини та її еволюцію в Південно-Східній Азії.
Команда з Університету Гріффіта та Національного агентства з досліджень та інновацій Індонезії розкопала сім артефактів у районі Каліо. Датування за допомогою палеомагнітних методів і решток викопної свині показало вік щонайменше 1,04 мільйона років. Це підтверджує, що гомініни здійснили складний морський перехід через Лінію Уоллеса значно раніше, ніж вважалося.
Артефакти — гострокінцеві кам’яні відщепи, виготовлені з гальки русла річки — свідчать про навмисне виробництво знарядь праці та активну діяльність ранніх людей. Це продовжує ланцюг знахідок у регіоні Валласеа: понад мільйон років тому на Флоресі (Воло Сеге) та близько 194 тисяч років тому на Сулавесі (Талепу). Подібні свідчення відомі й на Лусоні (700 тисяч років тому).
“Це відкриття поглиблює наше розуміння руху вимерлих людей через Лінію Уоллеса”, — наголосив професор Адам Брумм. Водночас загадкою залишається, ким були ці гомініни: на місці Каліо досі не знайдено скам’янілостей.
Знахідка оживлює дискусію про можливу роль Homo erectus — виду, здатного до морських подорожей. На Флоресі, меншому острові, еволюція призвела до появи карликових “хоббітів” (Homo floresiensis). Проте Сулавесі у понад дванадцять разів більший, з багатим біорізноманіттям і ресурсами. “Сулавесі — це дика карта, міні-континент сам по собі”, — зазначив Брумм.
Виникає питання: як би ізоляція на такому великому острові вплинула на Homo erectus? Чи зазнали б вони острівної карликовості, як на Флоресі, чи ж еволюційні процеси пішли б іншим шляхом?
Таким чином, нове відкриття не лише відсуває межі морських міграцій гомінінів, а й підкреслює складність та варіативність їхньої еволюції в ізольованих екосистемах.