Нова глобальна карта місячної поверхні показала тисячі молодих тектонічних хребтів, що свідчить: Місяць і сьогодні повільно стискається, залишаючись геологічно активним.
Міжнародна команда дослідників під керівництвом науковців Центру досліджень Землі та планет Smithsonian National Air and Space Museum створила першу повну карту так званих малих морських хребтів (SMR) — слабко виражених структур на поверхні Місяця, які є ознаками його внутрішнього стиснення. Результати опубліковані в журналі The Planetary Science Journal.
На відміну від Землі, де діє тектоніка плит із рухом окремих блоків кори, Місяць має єдину тверду оболонку без розділення на плити. Його тектонічна активність зумовлена поступовим охолодженням надр: у міру втрати тепла внутрішні шари стискаються, змушуючи поверхню «зморщуватися». Саме ці сили створюють характерні уступи та хребти, коли один блок породи насувається на інший уздовж розломів.
Раніше вчені добре знали про лопатеві уступи у високогір’ях, але нове дослідження вперше показало, що подібні структури широко поширені й у темних базальтових рівнинах — так званих місячних морях. За допомогою детального аналізу зображень, отриманих камерою Lunar Reconnaissance Orbiter (LROC), команда виявила 1114 раніше неописаних сегментів SMR, довівши їхню загальну кількість до 2634.
Вік цих структур становить у середньому близько 124 млн років — надзвичайно «молодий» показник за геологічними мірками, що підтверджує тривале скорочення Місяця. Близький вік SMR і відомих уступів свідчить, що вони сформувалися внаслідок одного процесу глобального стиснення, який триває й нині.
Дослідники також встановили, що ці хребти утворюються вздовж тих самих типів розломів, які раніше пов’язували із зареєстрованими під час місій Apollo місяцетрусами. Це означає, що потенційні джерела сейсмічної активності можуть бути значно поширенішими, ніж вважалося, і траплятися по всій поверхні морів.
Відкриття змінює уявлення про Місяць як про «геологічно мертвий» світ: він залишається динамічним тілом, яке продовжує повільно стискатися, формуючи нові розломи та, ймовірно, породжуючи сучасні місяцетруси. Це має практичне значення для майбутніх пілотованих місій, зокрема програми Artemis, оскільки розуміння тектонічних процесів необхідне для вибору безпечних місць посадки та довготривалого перебування людини на поверхні супутника Землі.