Приблизно сім століть тому біля шотландського замку Стерлінг молодий чоловік пережив свій останній, по-справжньому жахливий день. У якийсь момент щось вдарило його ззаду з такою силою, що кістки зламалися більш ніж у 160 місцях. Тепер науковці вважають, що його вбив снаряд, запущений середньовічною облоговою машиною – найімовірніше, требушетом. Про це йдеться в матеріалі ScienceAlert.
Якщо ця інтерпретація правильна, рештки чоловіка, відомого як Скелет 150, можуть бути першим зафіксованим у археології випадком смерті від удару снаряда требушета.
Замок Стерлінг і криваві війни за незалежність
Замок Стерлінг стоїть на високій скелі над річкою Форт – стратегічне місце з чудовою видимістю й важким доступом для ворога. Фортеця існує щонайменше з XII століття та була резиденцією кількох поколінь шотландських монархів.
У кінці XIII – на початку XIV століття замок став ключовою точкою та символом у Війнах за незалежність Шотландії. Англія прагнула його захопити, а шотландці – втримати. Облоги були запеклими, замок не раз переходив із рук у руки, і саме з цим періодом пов’язують кілька поховань, серед яких і Скелет 150.
Дослідження показало, що чоловікові було приблизно від 22 до 34 років. Радіовуглецеве датування, виконане Кеті Батт (Cathy Batt) з Університету Бредфорда, вказує на період між 1255 і 1405 роками – саме тоді замок неодноразово перебував в облозі.
160 переломів і «слід» надвисокої енергії
Біоархеологиня Джо Бакберрі (Jo Buckberry) з Університету Бредфорда зазначає, що смерть чоловіка була практично миттєвою. Найважчі ушкодження припадають на задню частину правого боку черепа та праве плече, тобто удар прийшовся ззаду. Ліве плече також ушкоджене, але менш фрагментоване, що свідчить про дещо меншу силу в цій ділянці.
Фахівці описують травми як подібні до тих, що отримують люди, яких збивають потяги чи автомобілі. Судово-медичний антрополог Патрік Рендолф-Квінні (Patrick Randolph-Quinney) з Уппсальського університету каже, що масштаб ушкоджень нагадує сучасні високошвидкісні інциденти, але попри це їм вдалося відтворити «біомеханічну історію» травми через сім століть після смерті.
Хоча скелет зберігся майже повністю, багато кісток були роздроблені. Дослідники ретельно складали фрагменти, а також застосували рентгенографію, мікроскопію та мікро-КТ. У результаті вони виявили малюнок ушкоджень, якого раніше не описували для середньовічних решток.
Зазвичай сліди середньовічних битв на кістках – це порізи від клинків, проколи від списів чи стріл. У Скелета 150 домінує масивна тупа травма. Деякі переломи мають характерну «зигзагоподібну» форму, яку, за словами Рендолфа-Квінні, спостерігають лише тоді, коли на кістку діє дуже висока енергія. При нижчих рівнях енергії такі структури не виникають, тож це своєрідний «димний пістолет» високошвидкісного руйнування кістки.
Чому це не обвал каміння
Одне з альтернативних пояснень, яке розглядали дослідники, – падіння важкого каміння, наприклад, частини стіни. Але, як пояснює Бакберрі, глибокі зигзагоподібні переломи вказують саме на удар великої швидкості. Обвал муру мав би меншу швидкість, а отже, інший характер ушкоджень.
Щоб оцінити масштаб сил, команда звернулася до сучасної судово-медичної практики. Комп’ютерна томографія дозволяє робити «віртуальні розтини» – детальні 3D-записи травм із відомими причинами смерті, зокрема при падіннях із висоти, вогнепальних пораненнях і ДТП.
Бакберрі та Рендолф-Квінні відтворили переломи Скелета 150 у трьох вимірах і порівняли їх із базою сучасних випадків. Єдиною повною відповідністю за деталями та масштабом ушкоджень виявилися саме високoенергетичні травми – безперервні падіння з великої висоти та зіткнення з транспортом. За словами Бакберрі, ці ушкодження «порівнянні з травмами людей, яких збивають потяги чи автомобілі».
Постава в момент удару і роль требушета
Малюнок переломів дозволив відновити навіть позу чоловіка під час удару. Кістка спочатку тріскається на боці, протилежному напрямку сили. В одній із кісток передпліччя – правій ліктьовій – точка напруження розташована на задній поверхні, що вказує: руки були зігнуті перед тілом, приблизно як у богомола.
Переломи в нижній частині тіла свідчать, що він стояв вертикально, спираючись на ноги, спиною до снаряда. Ушкодження простягаються від голови до середини спини, охоплюють обидва плеча, усі ребра та багато хребців. За словами Бакберрі, це вказує на «дуже великий снаряд», хоча оцінити його точні розміри, масу чи швидкість поки неможливо.
Дослідники припускають, що всі ці ушкодження могли виникнути від одного удару великого об’єкта, який рухався дуже швидко, хоча частина переломів може бути наслідком передання енергії по тілу.
Постає запитання: що в середньовічній Шотландії могло розігнати важкий снаряд до швидкості, здатної спричинити травми, подібні до ДТП? За словами Рендолфа-Квінні, у той час був лише один механізм, здатний так швидко рухати велику масу, – облогова машина на кшталт требушета. Звідси й висновок команди.
Можливі облоги та рідкісні жертви требушетів
У часовому вікні, визначеному радіовуглецевим датуванням, замок Стерлінг перебував в облозі щонайменше чотири рази – у 1299, 1304, 1314 і 1337 роках. Особливо привабливою гіпотезою виглядає облога 1304 року, коли король Англії Едуард I застосував проти замку свій знаменитий требушет War Wolf.
Однак Едуард I мав кілька облогових машин, облога тривала місяцями, а прямих доказів того, що Скелет 150 загинув саме тоді й саме від War Wolf, немає. Тож це залишається лише привабливою, але непідтвердженою можливістю.
Попри невизначеність щодо конкретної битви, рештки чоловіка дають рідкісний погляд на тип насильства, який майже не залишив слідів в археологічному записі. Хоча контрвагові требушети до XIII століття широко використовувалися в Європі й стали основою облогової війни, невідомо, скільки людей вони вбили.
Бакберрі пояснює, що ці машини створювали насамперед для руйнування стін і примусу до капітуляції, а не для цілеспрямованого знищення окремих людей. Інші жертви могли просто не зберегтися: їхні кістки мали пережити століття перебудов, бути розкопаними, збереженими й потім потрапити до рук фахівця, здатного відрізнити травми від ушкоджень, що виникли вже після смерті.
За словами Бакберрі, сьогодні більшість біоархеологів змогли б розпізнати подібну високoенергетичну травму, але 20–30 років тому це було далеко не очевидно. Дослідження, профінансоване організацією Historic Environment Scotland, представили на 25-й Європейській зустрічі Палеопатологічної асоціації в серпні.