Учені знову звернули увагу на те, наскільки Марс насправді «мертвий» усередині. Нові спостереження соляної кислоти (HCl) в його атмосфері в найхолоднішій точці орбіти — на афелії — натякають, що під поверхнею ще можуть існувати активні магматичні камери. Про це повідомляє Universe Today, посилаючись на результати місії Trace Gas Orbiter.
Марс часто описують як «невдалу Землю»: мільярди років тому він, ймовірно, був теплим, вологим і придатним для життя. Потім його надра охололи, геодинамо зупинилося, магнітне поле зникло, і Сонце почало безперешкодно здувати атмосферу в космос. Разом зі згасанням внутрішнього тепла припинилася й активна вулканічна діяльність, свідком якої колись були гігантські вулкани регіону Tharsis Montes.
Довгий час вважалося, що вулканізм на Марсі практично згас. Але поступово накопичуються свідчення, що планета не повністю інертна. Модуль InSight зафіксував понад 1300 марсотрусів, а орбітальний апарат ExoMars Trace Gas Orbiter (TGO) виявив у атмосфері сліди соляної кислоти.
HCl — це дуже корозійна кислота з кількома можливими природними джерелами, зокрема атмосферними процесами. TGO зареєстрував її в марсіанському повітрі на рівні частин на мільярд, і спочатку всі ці знахідки припадали на перигелій — момент, коли Марс найближче до Сонця і сильніше прогрівається.
Такі перигелійні сплески HCl пояснювали взаємодією аерозолів та атмосфери, тобто сезонними, сонячно-керованими процесами. Однак нова робота в журналі Science Advances демонструє, що частину сигналів HCl не можна прив’язати до перигелію. Дослідники зафіксували цю речовину під час холодного афелію — і причому локально, над конкретним вулканічним районом.
Стаття має промовисту назву «Enigmatic HCl detections as a potential signature of igneous activity on Mars». Її перший автор — Олександр Трохімовський (Alexander Trokhimovskiy) з Інституту космічних досліджень Російської академії наук.
Чому саме Alba Mons привернула увагу
Незвичайні афелійні сигнали HCl виявилися зосередженими в районі Alba Mons. Це величезний щитовий вулкан у регіоні Tharsis: за площею він навіть більший за знаменитий Olympus Mons, хоч і не сягає таких висот. Його лавові потоки простягаються більш ніж на 1300 км від центрального купола, а одна з ключових особливостей — гігантська система тріщин і розломів.
Таке поєднання геологічного контексту та газових спостережень зацікавило дослідників. Вони відзначають, що афелійні сигнали HCl разюче відрізняються від «звичних» перигелійних: вони короткочасні, сильно локалізовані в просторі й з’являються на тлі загальної відсутності HCl на Марсі в цю пору сезону.
«Детекції HCl на низьких висотах, які не пояснюються наявним станом атмосфери та моделями, разом з геологічним контекстом регіону, натякають на магматичне походження цього газу», — пишуть автори роботи.
На картах спостережень TGO «звичайні» перигелійні сигнали позначені синім і загалом узгоджуються з сезонною моделлю. Афелійні — червоні — концентруються над Alba Mons і можуть походити з дрібних тріщин і розломів майже безпосередньо під точками виявлення. Останні такі реєстрації датуються 2025 роком.
Чи означає це, що Марс ще вулканічно живий
Автори дослідження підкреслюють: сама по собі присутність HCl не є прямим доказом діючих вивержень. Якби сьогодні на Марсі стався очевидний вулканічний вибух із викидом газів, це радикально прояснило б картину його внутрішньої будови, але таких подій ми не спостерігаємо.
Натомість учені змушені працювати з непрямими ознаками. Наприклад, InSight багато з зафіксованих марсотрусів пов’язав із падіннями метеоритів, а не з рухом магми. Тож сучасна активність надр залишається загадковою.
У своїй роботі команда порівнює HCl із іншим типовим вулканічним газом — діоксидом сірки (SO₂). Саме SO₂ часто вважають підписом поточних вивержень, але на Марсі його ще не виявили. Тож, за версією авторів, «просочування» галогеновмісних газів, зокрема HCl, може бути більш чутливим індикатором саме на цій планеті.
Поки що йдеться лише про натяк на магматичну активність. HCl може виходити з підповерхневих камер, де магма ще не повністю застигла, і потрапляти в атмосферу через систему тріщин Alba Mons. Це не означає швидких великих вивержень, але вказує, що «серце» Марса охололо не скрізь однаково.
Нові місії та подальший аналіз даних TGO мають допомогти перевірити цю гіпотезу. Якщо зв’язок між локальними викидами HCl та магматичними процесами підтвердиться, уявлення про сучасний Марс доведеться переглянути: планета виявиться не мертвою, а лише дрімотною.