Астрономи описали незвичну подвійно зоряну систему, яка періодично «спалахує» у радіодіапазоні кожні кілька хвилин. Йдеться про рідкісний довгоперіодичний радіотранзієнт (LPT), у якому білий карлик обертається разом із зорею, схожою на наше Сонце. За оцінками дослідників, у далекому майбутньому така пара може перетворитися на наднову типу Ia. Про відкриття розповідає Universe Today.

Що таке довгоперіодичні радіотранзієнти
Космос заповнений електромагнітними сигналами — від енергійних гама-променів до відносно «тихих» радіохвиль. Багато з їхніх джерел уже добре відомі, проте частина все ще залишається загадкою. До останніх належать і довгоперіодичні радіотранзієнти (LPTs) — об’єкти, що випромінюють радіоімпульси з періодами від кількох хвилин до годин.
Саме це відрізняє LPT від пульсарів, у яких періоди обертання зазвичай становлять мілісекунди чи секунди. На сьогодні астрономи зафіксували лише близько 15 LPT, і їхнє походження досі активно обговорюють.
Серед можливих пояснень — магнетари (нейтронні зорі з надпотужними магнітними полями, що обертаються повільно), а також більш екзотичні об’єкти, наприклад, «дивні карликові пульсари». Однак для частини LPT уже вдалося довести, що це подвійні системи «білий карлик – зоря головної послідовності» (WDMS-бінари).
Нова система з «сонцеподібною» зорею
Раніше в окремих LPT вдавалося ідентифікувати компаньйона білого карлика, і в усіх таких випадках це були червоні карлики (зорі спектрального класу M). Тепер уперше знайдено LPT, у якому супутником є зоря типу G, подібна до Сонця.
Новий об’єкт отримав назву GPM J071507−114153 (скорочено J0715-1141). Про нього повідомили в журналі Nature Astronomy у статті «A long-period transient with a Sun-like companion». Провідний автор роботи — доктор Сем МакСвіні (Sam McSweeney), який зробив це відкриття, працюючи в вузлі Curtin University в складі ICRAR.
На момент дослідження було відомо лише 12 LPT, і серед тих, де виявили компоненти, домінували пари «білий карлик – червоний карлик». «Оптичні спостереження підтвердили, що щонайменше 4 із 12 довгоперіодичних транзієнтів є подвійними системами з білим карликом і M-зорями», зазначають автори. J0715-1141 порушує цей шаблон: аналіз спектру показав, що його компаньйон — саме зоря типу G.
Як знайшли та вивчали J0715-1141
Систему виявили в рамках великого огляду неба за допомогою радіотелескопа Murchison Widefield Array (MWA), який сканує всю частину Чумацького Шляху, видиму з Австралії. Співавторка роботи Наташа Герлі-Вокер (Natasha Hurley-Walker) з Інституту радіоастрономії Curtin пояснює, що саме MWA зафіксував початкові імпульси.
MWA зареєстрував 214 окремих радіоімпульсів, а південноафриканський радіотелескоп MeerKAT уточнив координати джерела, зафіксувавши ще 33 імпульси (26 з них були одночасно помічені й MWA). Виявилося, що період повторення імпульсів становить 7,9 хвилини — найімовірніше, це період обертання білого карлика.
Властивості сигналу, зокрема поляризація, додатково змінюються з періодом близько 1,3 доби, який дослідники інтерпретують як орбітальний період усієї подвійної системи.
Щоб визначити природу зорі-компаньйона, команда використала оптичні спостереження та спектроскопію на телескопах Кека на горі Мауна-Кеа (Гаваї). Для J0715-1141 отримали два експозиції по 1200 секунд за допомогою низькороздільного спектрографа Keck I. Потім спостережуваний спектр порівняли з модельними спектрами зір класів F, G і K.
Виявилося, що профіль ліній найкраще збігається саме з зорями типу G. Для гарячіших F-зір і холодніших K-зір у спектрі є характерні особливості, яких у даних по J0715-1141 не спостерігається. Це й дозволило впевнено віднести компаньйона до «сонцеподібних» зір.
Така зоря значно масивніша й яскравіша за червоні карлики, відомі в інших LPT. Отже, припущення, що довгоперіодичні радіотранзієнти можуть виникати лише в парах «білий карлик – червоний карлик», виявилося хибним.
Звідки беруться радіоімпульси
Головне питання для астрофізиків — як саме утворюються такі чіткі періодичні радіоімпульси. Нові спостереження не дають остаточної відповіді, але суттєво звужують коло можливих механізмів.
За словами Сема МакСвіні, у цьому об’єкті імпульси настільки чіткі, що за ними можна відстежити рух білого карлика на орбіті. Це означає, що джерело випромінювання розташоване дуже близько до білого карлика, а можливо, і на його поверхні.
Автори статті роблять висновок, що в LPT, які живляться енергією подвійних систем з білими карликами, когерентне радіовипромінювання критично залежить від взаємодії карлика з зорєю-компаньйоном. Ця робота вперше показує, що таким компаньйоном може бути не лише червоний, а й G-тип зорі з орбітальним періодом близько доби.
«Радіопогода» на відстані 5000 світлових років
Ще одне неочікуване відкриття стосується активності самої зорі типу G. Аналізуючи радіоімпульси, дослідники помітили сигнатури потужних магнітних явищ на її поверхні, коли білий карлик проходив позаду цих структур.
Йдеться про явища, схожі на зоряні протуберанці — гігантські петлі плазми, що викидаються з поверхні зорі разом зі сильними магнітними полями. Те, що такі «бурі» вдалося зареєструвати у радіодіапазоні від зорі, розташованої на відстані близько 5000 світлових років, демонструє потужність сучасної радіоастрономії.
Минуле й можливе майбутнє системи
Як могла сформуватися така система? Дослідники вважають, що нинішня конфігурація є наслідком еволюції подвійної зорі з фазою спільної оболонки.
На початку еволюції масивніша зоря-первинна перебувала на ширшій орбіті разом із легшим компаньйоном. Коли вона залишила головну послідовність і роздулася до гіганта, нестійке перетікання речовини запустило фазу спільної оболонки (CE). Орбітальна енергія і момент імпульсу системи передалися оболонці, що призвело до її викиду й різкого скорочення орбіти.
Оголене ядро первинної зорі з часом перетворилося на білий карлик, а другий компонент — зоря типу G — залишився на близькій орбіті, але вже без спільної оболонки. Саме таку відокремлену, але тісну пару астрономи спостерігають сьогодні.
У далекому майбутньому система може стати сценою катастрофічної події. Якщо орбіта продовжить деградувати й білий карлик почне активно акретувати речовину з зорі-компаньйона, можлива наднова типу Ia. Коли маса білого карлика перевищить критичне значення, він може повністю вибухнути.
Інший сценарій полягає в тому, що сама зоря типу G згодом еволюціонує до білого карлика ще до сильного зближення, і тоді система перетвориться на подвійну пару білих карликів, які можуть злитися вже на наступних етапах.
Як LPT допоможуть шукати попередників наднових
Дослідники припускають, що радіоспостереження LPT можуть стати новим шляхом пошуку систем — потенційних «попередників» наднових типу Ia. Радіохвилі дають змогу знаходити холодні білі карлики біля гарячіших зір на значно більших відстанях, ніж це можливо в ультрафіолеті чи оптиці.
Особливі надії покладають на майбутній масив радіотелескопів Square Kilometre Array (SKA). Більш чутливі й масштабні радіоогляди, які виконає SKA, можуть виявити багато подібних систем і допомогти зрозуміти, які саме подвійні зорі зрештою стають надновими типу Ia.
Пов’язане пояснювальне відео про цю роботу доступне також у форматі онлайн-ролика; зацікавлені читачі можуть знайти його на платформі, де публікується матеріал Universe Today.