Китайські археологи досліджували стоянку давніх людей на Тибеті та виявили шість артефактів, що являють собою цілі та фрагментовані шліфовані кам’яні голки з вушком. За даними дослідників, вік цих знахідок становить близько 8,5-9 тисяч років, що робить їх найдавнішими подібними артефактами у світі. Результати дослідження опубліковані в Journal of Archaeological Science: Reports.
Під час кам’яного віку давні люди розселилися практично по всьому світу, пристосовуючись до різних умов навколишнього середовища. Важливу роль у цьому процесі відігравали культурні новації, які допомагали виживати навіть у найсуворіших умовах. До таких здобутків можна віднести вміння знімати й обробляти шкури тварин, а також шити одяг зі шкіри та хутра. Для цього потрібні були спеціалізовані інструменти, такі як лощила, проколки, шила, а також голки з вушками.
Сьогодні найдавніші кістяні голки походять із Денисової печери. Там археологи виявили кілька таких предметів, найдавніші з яких можуть бути до 40-50 тисяч років (хоча прямі радіовуглецеві датування відсутні). Молодші кістяні голки відомі з інших сибірських пам’яток верхнього палеоліту, зокрема з Толбага (Забайкалля), печери Страшної (Алтай), Янських стоянок (північ Якутії) та інших регіонів Євразії.
Група китайських учених на чолі з Лу Хунляном із Сичуаньського університету повідомила про відкриття найдавніших кам’яних голок, які в археологічному літописі з’являються набагато пізніше за кістяні. У 2020 році на березі високогірного озера в повіті Рутог Тибетського автономного району дослідники розкопали стародавню стоянку, виявивши залишки одного житла, кілька осередків, а також численні кам’яні артефакти і залишки тварин.
Археологи знайшли дві цілі та чотири фрагментовані кам’яні голки, виготовлені з мінералів, таких як тремоліт, серпентин, актиноліт і тальк, які вважаються м’якими і, ймовірно, були здобуті далеко від стоянки. Розмір найбільшого інструмента становив 28,83 ? 6,47 ? 3,68 міліметра при масі в 1,2 грама. Обидві цілі голки мали просвердлені вушка, максимальний діаметр яких становив від 1,37 до 3,42 міліметра.
Дослідження цих знахідок дозволило вченим припустити, що стародавні люди від самого початку підбирали вузькі та довгасті шматки мінералів для виготовлення голок, щоб зменшити трудовитрати на подальшу обробку. Мабуть, спочатку за допомогою тонких і гострих знарядь вони надавали майбутнім голкам грубі обриси. Потім інструменти шліфували і загострювали, а в кінці просвердлювали вушка. Виготовлення кам’яної голки вимагало набагато більше часу, ніж для кістяних знарядь. Під час експерименту на свердління вушка для схожої кам’яної голки у дослідників пішло близько п’яти годин.
На поверхні однієї фрагментованої голки археологи виявили залишки червоного пігменту, що є найбільш раннім свідченням використання охри на Тибетському нагір’ї. Ця знахідка давніша за попередні на 4,5 тисячі років.