Нове дослідження показало, що великі білі акули, судячи з усього, сприяли вимиранню мегалодонів — суперхижаків міоцену і пліоцену.
Вчені з Інституту еволюційної антропології Макса Планка (Лейпциг, Німеччина), університетів Вільяма Патерсона (Нью-Джерсі, США) і Де Поля (Чикаго, США) прийшли до висновку, що мегалодон — суперхижак, що жив на планеті, за різними оцінками, близько 2,6-23 мільйонів років тому — не впорався з конкуренцією за харчові ресурси з великою білою акулою і тому в підсумку вимер. Дослідження опубліковано в журналі Nature Communications.
Одна з найбільших проблем в палеобіології – реконструкція екологічних ніш і трофічних рівнів стародавніх видів. В еволюції і вимиранні кожного з них важливу роль відіграє дієта, проте точно визначити, чим харчувалося древня тварина, — завдання не з легких. Щоб впоратися з нею, вченим доводиться спиратися на анатомічні і тафономічні дані на зразок скам’янілого вмісту шлунка, слідів укусів або складу фекалій.
Автори нової роботи описали і застосували метод, який за допомогою ізотопів цинку – різновидів атомів (і ядер) хімічного елемента, що мають різний вміст нейтронів в ядрі — допомагає дізнаватися раціон тієї чи іншої істоти по його викопним залишкам.
Чому саме цинк? Річ у тім, що цей мінерал входить до складу емалі зубів при їх формуванні, до прорізування, а потім його концентрації на поверхні зубів ще більше підвищуються. Тобто цинк можна використовувати як непрямий маркер для розуміння того, чим харчувалося тварина і яке місце в харчовому (трофічному) ланцюгу займала.
Вчені створили базу даних показників ізотопів цинку в зубах акул 20 нині існуючих видів, у тому числі диких особин, а також 13 викопних видів, до яких відноситься і сімейство вимерлих Otodus megalodon. Після порівняння значень ізотопів цинку у мегалодона і великої білої акули (Carcharodon carcharias) з’ясувалося, що в ранньому пліоцені (приблизно від трьох до п’яти мільйонів років тому) їх трофічні рівні «перекривалися»: значить, ці два види, найімовірніше, конкурували за одні й ті ж харчові ресурси, такі як морські ссавці, включаючи китоподібних.
“Вимирання Otodus megalodon могло викликати численні та комплексні фактори, включаючи зміну клімату, зниження популяцій жертв та конкуренцію за ресурси з Carcharodon carcharias, а також, можливо, з іншими групами, які ми не розглядали (наприклад, зубаті кити). Результати роботи вказують на ймовірні зміни в трофічних рівнях, оскільки ми знайшли свідчення “зниження” положень як O. Chubutensis (вид доісторичних великозубих акул з роду Otodus. — прима. ред.), так і O. megalodon в харчовому ланцюзі в Атлантиці і, навпаки, просування по ній C. carcharias починаючи з раннього пліоцену», – розповіли дослідники.