Автори наймасштабнішого в історії дослідження впливу легкого недоїдання на стан здоров’я і швидкість метаболізму опублікували проміжні результати багаторічного експерименту. Ці результати знову збудили інтерес до старої ідеї про продовження життя за рахунок зменшення порцій. Але деякі вчені вважають, що простого зменшення кількості споживаних калорій недостатньо.
Найбільша в історії дослідження впливу легкого недоїдання на тривалість життя, старіння і здоров’я, розпочалося більше десяти років тому: тоді вчені набрали першу чергу волонтерів серед молодих і здорових американців, які погодилися протягом двох років отримувати в день на чверть менше калорій, ніж це необхідно згідно з розрахунками. Крім обмежень у харчуванні молоді люди зобов’язалися щотижня здавати кров, робити знімки внутрішніх органів — і проковтнути міні-градусник для постійного моніторингу температури тіла.
Все це називалося Calerie — Comprehensive Assessment of Long-Term Effects of Reducing Intake of Energy (Всестороннняя оцінка довгострокових ефектів скорочення споживання енергії). Дослідження проводилося у трьох містах США — Сент-Луїсі, Бостоні і Батон-Руж; в останньому учасники дослідження повинні були, на додаток до всіх своїх поневірянь, з деякою періодичністю проводити 24 години в замкненій кімнаті з калориметрами — для повного обстеження.
Все це вони робили в спробі зрозуміти, чому легке недоїдання благотворно позначається на здоров’ї. Сам факт цього благотворного впливу не викликав сумніву вже давно; експериментальні підтвердження отримують на дріжджах, хробаках, мишах, щурах і мавпах з середини 30-х рр.; у грибків і тварин, які отримують на 20-25% менше їжі, ніж прийнято вважати необхідним, рідше розвиваються вікові захворювання, і живуть вони довше. Але чому це так, вчені досі не можуть пояснити.
Скільки енергії потрібно для спокою?
У четвер в журналі Cell Metabolism вийшла стаття керівників експерименту Calerie зі звітом про результати десятирічних вимірювань в запетрих кімнатах з калориметрами — приладами для вимірювання витрат і поглинання енергії енергії. Ці кімнати в будівлі Центру біомедичних досліджень в Батон-Руж — унікальний інструмент, що дозволяє точно оцінити, скільки калорій людина витрачає і скільки отримує і звідки — зі з’їдених білків, жирів або вуглеводів.
Учасники експерименту заходили до кімнати близько 8 ранку, не поснідавши. Протягом наступних діб їм заборонялася будь-яке фізична навантаження. Їжу подавали через спеціальний ліфт. Вентиляція подавала в кімнату свіже повітря, а те, яким дихав волонтер, виводилося зовні і проходило через газоаналізатори, які вимірювали співвідношення кисню і вуглекислого газу. Виведення азоту з організму вимірювали за аналізом сечі. Учених цікавило, скільки енергії витрачає організм у стані спокою.
Виявилося, що навіть невелике скорочення денних калорій уповільнювало метаболізм на 10%. Почасти це пояснюється втратою маси тіла (в середньому волонтери втрачали по 9 кг за два роки експерименту). Але в набагато більшій мірі уповільнення відбувалося через зміни в перебігу біохімічних процесів, які вчені реєстрували за непрямими ознаками, таким як зміна вироблення інсуліну і гормонів щитовидної залози. Іншими словами, після скорочення калорійності раціону знижувалася і потреба організму в їжі; людині бракувало меншої кількості їжі. Разом з уповільненням метаболізму знижувалася і концентрація в тканинах його побічних продуктів, потенційно токсичних або навіть мутагенних (таких як вільні радикали).
Живеш повільно – довго проживеш
Десять років експериментів — занадто мало для того, щоб оцінити вплив недоїдання на тривалість життя людини, однак і отриманих даних вистачає для того, щоб знову привернути інтерес до старої ідеї про продовження життя за рахунок уповільнення метаболізму і до ідеї про те, що побічні продукти обміну речовин сприяють старінню живих організмів.
У цих теорій є критики і з числа авторів експерименту Calerie. Луїджі Фонтану, який курирував експеримент в Сент-Луїсі, вважає, що справа не в недоїданні взагалі, а в зміні деяких конкретних інсулінових сигнальних шляхів.
В інших дослідженнях кількість вільних радикалів у тканинах тварин знижували медикаментозно; це теж не робило їх довгожителями.
Натхнення: www.popmech.ru