Немовлята і дитинчата тварин здаються милими, навіть коли мова йде про представників іншого виду. В основі такої поведінки лежить сильний спадковий імпульс, що змушує дбати про потомство.
Подібна реакція починається з-за так званої «дитячої схеми» або «миловидності» (певний набір стимулів для батьківської поведінки), яка містить як фізичні пропорції, так і інші характеристики малюків — велика стосовно тіла голова, великі очі, маленький рот і ніс. Цю схему в 1943 році, за результатами досліджень вивів етолог Конрад Лоренц.
Еволюція людини призвела до того, що вона почала реагувати на такі риси у дітей і у неї виникало бажання піклуватися про них. Але подібна реакція поширюється і на інші види, особливо на дитинчат ссавців.
Дослідник з Університету Мічигану Даніель Крюгер провів експеримент з дитинчатами птахів і рептилій. І велика частина добровольців визнала, що у них виникала симпатія і бажання доглядати за ними. Причому такі емоції викликали навіть дитинчата крокодила. Тобто люди вловлюють ці риси у представників інших видів, які призводять до подібної реакції.
Крім цього, різні експерименти показали, що зображення немовлят і дитинчат тварин активують зони мозку, що відповідають за увагу і винагороду. І подібні дослідження виявили, що ми просто захоплені позитивними емоціями при вигляді немовлят і дитинчат тварин. Причому до такої міри, що ці емоції переходять в агресію, правда, доброзичливу, викликаючи бажання стискати або потискати.
Натхнення: www.popmech.ru