Глобальне потепління здається чимось далеким і нереальним: взимку, як і раніше холодно, а торішній сніговий колапс паралізував пів-Європи. Але кліматологи наполягають: якщо ситуацію не переламати, 2040 рік стане точкою неповернення. Як же до того часу зміниться вигляд Землі?
Міжурядова група експертів ООН зі зміни клімату (IPCC) у жовтні 2018 року представила доповідь про можливі зміни клімату в найближчі десятиліття, які чекають планету при збереженні сьогоднішнього рівня викиду парникових газів.
За словами вчених, вже через 22 року середня температура на планеті може піднятися на 1,5 °C, що призведе до лісових пожеж, посух, неврожаїв, екстремальним стихійним лихам.
Втім, вже сьогодні глобальне потепління неухильно змінює вигляд Землі: деякі мегаполіси з проекту «Потопаючі міста», який виходить з 1 грудня щосуботи о 10:00 на Discovery Channel, незабаром можуть піти під воду, а від цілих екосистем не залишиться і сліду. Розповідаємо, як глобальне потепління змінює нашу планету прямо зараз.
Крижана агонія в Патагонії
Патагонія — унікальний регіон, що розкинувся від Аргентини до Чилі. Тут дуже маленька щільність населення, приблизно два жителі на квадратний кілометр, а от туристів набагато більше: вони приїжджають погуляти в чилійському національному парку Торрес-дель-Пайне і національному парку Лос-Гласіарес в аргентинській частині. Лос-Гласіарес занесений до списку природної спадщини ЮНЕСКО.
Відвідувачів приваблює головним чином видовищний розкол льодовика Періто-Морено. Всього ж в Патагонії знаходиться близько 50 льодовиків, завдяки чому регіон вважається третім за величиною резервуаром прісної води на планеті. Але, схоже, у цих резервуарах хтось пробив пролом: останнім часом практично всі льодовики патагонських Анд тануть, причому з рекордною швидкістю.
Північні і південні пелюстки патагонського крижаного поля — те, що залишилося від набагато більшого крижаного щита, який досягав максимального розміру близько 18 тисяч років тому. Попри те що сучасні льодові поля складають лише невелику частину їх колишніх розмірів, в Південній півкулі за межами Антарктики вони залишаються найбільшим крижаним покривом.
Національний парк Лос-Гласіарес / Фото REEVE JOLLIFFE
Проте швидкість їх танення — одна з найвищих на планеті, вважають гляціологи Земної лабораторії NASA і Каліфорнійського університету в Ірвайні.
Проблема стоїть настільки гостро, що досліджувати ці процеси взявся і Європейський космічний комітет (ЄСА). Спостереження за допомогою орбітального апарату показало, що в період з 2011 по 2017 рік відбулося значне виснаження льоду, особливо в найбільш північних крижаних полях Патагонії.
За шість років льодовики відступали зі швидкістю 21 гігатонна, тобто 21 мільярд тонн в рік. Тала вода патагонського крижаного поля сприяє підвищенню рівня моря — цей процес вчені ставлять на третє місце після загрозливого вкладу танучих льодовиків Гренландії і Антарктиди.
- До кінця XXI століття дві третини населення Землі зіткнеться з дефіцитом питної води
- Вчені винайшли економну систему фільтрації повітря
- Біологи дізналися, як короїди визначають відповідні для зараження дерева
Йдемо під воду: потопаючі міста
Коли говорять про міста, які ризикують незабаром опинитися під водою, зазвичай насамперед мова заходить про Венецію. Але Венеція — особливий випадок: це скоріше застигла історія, законсервоване розкішне минуле, доторкнутись до якого приїжджають тисячі мандрівників з усього світу. Справжньою ж життя у Венеції майже не залишилося: все тут заточене під туристичну індустрію, а ті, хто не бажає бути екскурсоводом, гондольєром, працівником музею або офіціантом в кафе, змушені виїжджати з міста.
У Венеції закриваються поліклініки і поштові відділення, банки і офіси компаній — місто невблаганно тоне, і підтримувати його на плаву досить складно, оскільки винна в цьому не тільки глобальне потепління, але і сама побудова міста і система каналів (118 островів Венеціанської лагуни розділені 150 каналами і протоками).
З тим, що Венеція йде під воду, зіткнулися ще стародавні поселенці, і сучасні жителі народжуються і ростуть з цим знанням — чого не скажеш, наприклад, про населення Токіо чи Нью-Йорка.
Водночас великі мегаполіси, найбільші ділові, політичні і промислові центри, де життя кипить і не зупиняється навіть вночі, теж перебувають на межі катастрофи. За словами експертів проекту «Потопаючі міста» на Discovery Channel, в Токіо за останні півстоліття кількість опадів зросла на 30%, а в Лондоні — на 20% за одне лише останнє десятиліття.
Венеція йде під воду / Фото Андреа Мерола
Ще гірше йдуть справи в Майамі, висота якого всього два метри над рівнем моря. Сьогодні місто стикається з найбільшою загрозою штормів і повеней на Землі: підземні води піднялися на рекордні 400% (!) за останні два роки, а кожен сезон ураганів (с червня по жовтень) все частіше завдає місту колосальної шкоди.
В зоні ризику не тільки дорога нерухомість на Майамі-Біч, але і всі споруди, що знаходяться на узбережжі, — в тому числі атомна електростанція. Один з найсильніших ураганів в Майамі — “Ендрю” — 1992 рік забрав життя 65 осіб, а руйнування оцінюються в 45 мільярдів доларів.
При цьому навіть через чверть століття місто ще не готове давати повноцінну відсіч стихії: так, перед перспективою урагану “Ірма” у вересні 2017 року влада Майамі зробили єдине, що було в їх силах, — оголосила евакуацію.
Не менш небезпечна ситуація складається і в інших містах проекту «Потопаючі міста» — в Нью-Йорку, Лондоні й Токіо, кожен з яких змушений стикатися зі своїми викликами. Столиця Великобританії намагається приборкати норовливу Темзу, щоб не допустити повторення повені 1953 року, викликаної штормом Північного моря, для чого реалізується унікальний проект бар’єру вздовж річки: захисна гребля досягає 520 метрів в довжину і витримує семиметрові хвилі.
Нью-Йорк з його 860-кілометровою береговою лінією постійно живе питанням, чи зможе місто витримати новий удар стихії, кількість яких також збільшується рік від року.
Щоразу експерти та представники влади кажуть, що цей ураган став найгіршим в історії міста — і так до наступного шторму. Особливо вразливе манхеттенське метро (PATH — Port Authority Trans-Hudson — швидкісна підземна залізниця метрополітенівського типу, що з’єднує Манхеттен з містами Хобокен, Джерсі-Сіті, Гаррісон і Ньюарк).
Столітня система і без того перебуває в критичному стані, а зростаючий рівень моря робить його ахіллесовою п’ятою всього міста. Тунелі, мости і приміські залізничні лінії — вся ця інфраструктура також вкрай турбує інженерів і архітекторів. Які заходи приймає мерія і які амбітні проекти кидають на захист міста — дивіться у проекті «Потопаючі міста» на Discovery Channel.
Великий Бар’єрний міф
Найбільший у світі кораловий риф — найбільший природний об’єкт на нашій планеті, утворений живими організмами. Його видно з космосу, він включений в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а CNN назвав його одним із семи природних чудес світу.
Великий Бар’єрний риф, що простягнувся від північно-східного узбережжя Австралії на 2500 кілометрів, перевершує по площі всю Великобританію — і такий унікальний, величезний і складний організм незабаром ризикує перетворитися на міф.
Проти нього працюють відразу декілька факторів і, справедливості заради, не всі вони антропогенні: так, серйозної шкоди екосистемам завдають морські зірки «терновий вінець», що поїдають коралові поліпи — для боротьби з ними учені навіть винайшли підводних роботів, які впорскують у тіла морських зірок отрута, скорочуючи їх популяцію.
Однак глобальне потепління несе ще одну загрозу для існування рифів — знебарвлення, яке відбувається черз загибелі водоростей при підвищенні температури води хоча б на один градус.
Це призводить до того, що на колоніях утворюються «лисини» — безбарвні ділянки. Глава Центру досліджень коралових рифів в Університеті Джеймса Кука Террі Хьюз повідомив, що підвищення температури на один градус вже викликало чотири хвилі вицвітання коралів за останні 19 років: втрата кольору була зафіксована у 1998, 2002, 2016 і 2017 роках.
Ці спостереження корелюють і зі звітом учених Вудс-Холського океанографічного інституту: вони встановили, що в червні 2015 року корали Південно-Китайського моря втратили не тільки колір, але і відразу 40% мікроорганізмів всього за тиждень, а пов’язано це було зі збільшенням температури води на шість градусів на атолі в районі острова Дунша. В цілому вчені прогнозують, що чергове зростання температур може призвести до повного зникнення коралових рифів, і вже сьогодні води Світового океану тепліше норми на два градуси.
Ліси, стерті з лиця
Дощові ліси Амазонки — ще одна унікальна екосистема, яка виявилася під загрозою зникнення у тому числі через глобальне потепління, яке накладається на масову вирубку лісів під сільськогосподарські потреби.
Цей великий регіон вологотропічних вічнозелених широколистяних лісів — найбільший в світі тропічний ліс, що охоплює майже весь басейн річки Амазонки. Безпосередньо лісу, який розкинувся на 5,5 мільйона квадратних кілометрів, що складає половину загальної площі тропічних лісів планети.
Підвищення температури і зниження кількості опадів у деяких районах можуть зменшити придатне середовище існування різних організмів і потенційно призвести до збільшення інвазивних екзотичних видів, які потім будуть конкурувати з місцевими видами.
Скорочення кількості опадів протягом сухих місяців може серйозно вплинути на ліси Амазонки — як і на інші прісноводні системи, і людей, які покладаються на ці ресурси. Одним з можливих згубних наслідків скорочення кількості опадів стане зміна надходжень поживних речовин в річки, що може сильно вплинути на водні організми.
Дощові ліси Амазонки
Більш мінливий клімат і екстремальні погодні явища також у перспективі можуть загрожувати популяції риб Амазонки, які опиняться в непридатних життєвих умовах.
Міжурядова група експертів зі зміни клімату (МГЕЗК) передбачає, що повені, пов’язані з підвищенням рівня моря, матимуть значний вплив на низинні райони, такі як дельта річки Амазонки.
Фактично підвищення рівня Світового океану за останні 100 років становило 1,0-2,5 міліметра в рік, і цей показник може зрости до п’яти міліметрів в рік. Підвищення рівня моря та температури, зміни опадів і стоку можуть призвести, мабуть, і до значних змін в мангрових екосистемах.
Моделі розвитку передбачають, що до 2050 року температура в Амазонці збільшиться на 2-3° C. Одночасно зниження кількості опадів протягом сухих місяців призведе до широкомасштабної посухи, з-за якої від 30 до 60% тропічних лісів Амазонки перетворяться в савану.