Міжнародна команда геологів виявила ознаки давнього кліматичного «переломного моменту», коли відносно невелике потепління спричинило набагато масштабніші зміни. За даними дослідження, проведеного за участі професора Університету Цинциннаті Томаса Алджіо (Thomas Algeo), близько 304 мільйонів років тому танення вічної мерзлоти, ймовірно, вивільнило у атмосферу великі обсяги метану, що різко посилило глобальне потепління під час давньої льодовикової епохи. Про це йдеться в матеріалі SciTechDaily.
Дослідники вивчали епізод швидкого потепління в пізньому палеозої, під час передостанньої великої льодовикової епохи в історії Землі. Аналіз показав, що спочатку відбулося помірне підвищення температури поверхні океану, а потім — значно сильніше потепління, пов’язане з додатковим викидом метану з танучої вічної мерзлоти.
За оцінками команди, температура поверхні моря врешті зросла більш ніж на 7 °C (приблизно на 12 °F). Результати опубліковані в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences, а дослідження підтримали Пекінський університет і Національний фонд природничих наук Китаю.
Як невелике потепління перетнуло критичний поріг
Алджіо зазначає, що давнє потепління розгорталося протягом десятків тисяч років. Температура зростала приблизно на 0,1 °C за кожні 1000 років. Для порівняння, сучасне потепління відбувається набагато швидше: за останнє століття температура поверхні океану піднялася майже на 1 °C.
На думку вчених, початковий імпульс могли дати вулканічна активність та циклічні зміни форми орбіти Землі, які впливають на розподіл сонячної енергії на планеті. Це призвело до викиду вуглецю, що, своєю чергою, перетнуло кліматичний поріг і запустило масове додаткове вивільнення вуглецю та короткочасне, але різке глобальне потепління.
Танення вічної мерзлоти як небезпечний зворотний зв’язок
Отримані результати викликають занепокоєння щодо можливого повторення подібного механізму сьогодні. Коли температура зростає, вічна мерзлота починає танути, вивільняючи накопичений у ґрунті вуглець у вигляді метану та вуглекислого газу. Це може ще більше посилити потепління і спричинити подальше танення мерзлоти — тобто запустити самопідсилювальний зворотний зв’язок.
Епізоди швидкого глобального потепління зазвичай пов’язують з так званими парниковими умовами, коли в атмосфері накопичуються великі концентрації тепловловлювальних газів, насамперед метану та вуглекислого газу. У цьому випадку вчені мають справу з подібним процесом, але в межах льодовикової епохи.
Чому давнє потепління важливе для розуміння сучасного клімату
Алджіо нагадує, що й уся задокументована людська історія відбувалася під час льодовикової епохи. Останній льодовиковий максимум настав приблизно 20 000 років тому, коли на Землі ще жили мамонти, печерні ведмеді та гігантські лінивці.
За його словами, ми й зараз технічно перебуваємо в льодовиковій епосі, оскільки на планеті існують дві континентальні льодові маси — у Гренландії та Антарктиді. Саме тому потепління, що сталося 304 мільйони років тому, є унікальним: воно розгорнулося під час льодовикової епохи, а не в «парниковому» кліматі. Це робить давній епізод цінним аналогом для розуміння сучасного антропогенного потепління.
Автори роботи підкреслюють, що давній кліматичний перелом показує, як відносно невеликий початковий імпульс може вивести систему за критичний поріг і запустити значно потужніше потепління. Сучасне швидке зростання температури, поєднане з ризиком масового танення вічної мерзлоти, може мати подібні наслідки, якщо буде перетнуто нові кліматичні межі.