Нове генетичне дослідження відкриває невідомі сторони міграційного минулого Європи, виявляючи як масові переміщення племен, так і несподівані зворотні міграції, що змінюють уявлення про ранньосередньовічну історію.
Після індоєвропейського вторгнення близько 5000 років тому населення Європи отримало спільних генетичних предків, ускладнюючи вивчення подальших міграцій.
Виявлено, що скандинави раннього періоду мігрували до Центральної Європи, Великої Британії та Італії, залишаючи генетичні сліди ще до перших письмових згадок про ці пересування. Скелети з Йорка II-IV століть, генетично ідентифіковані як скандинавські, свідчать про їхню присутність у регіонах задовго до епохи вікінгів. Однак особливу увагу привертає зворотна міграція 300-800 років нашої ери: вихідці з Центральної Європи масово переселялися до Скандинавії, попри її тодішню бідність.
Генетичні дослідження підтвердили наявність центральноєвропейських предків у 47% населення південної Данії того періоду.
Після 800 року міграції набули іншого характеру, що підтверджується історичними джерелами: вікінги активно колонізували Русь, Британію та інші регіони. Генетичний слід цієї пізнішої експансії помітний у братських могилах Англії й археологічних знахідках Русі. Нові дані дозволяють краще зрозуміти, як ранні міграції формували сучасну Європу, розкриваючи глибокі зв’язки між її народами.