Нове біостатистичне дослідження переосмислює роль генетики у визначенні тривалості життя в сучасних розвинених суспільствах.
У відносно безпечних і заможних країнах тривалість життя дедалі більше залежить від генетичних варіантів (“відмінностей у послідовностях ДНК”). Такий висновок зроблено на основі повторного аналізу досліджень близнюків у Данії та Швеції. У цих популяціях вплив середовища став стабільнішим. Це змінило співвідношення факторів довголіття.
Попередні роботи вказували, що гени пояснюють лише близько 25% варіацій тривалості життя. Натомість новий аналіз підвищує цю частку майже до 50%. Член команди Йоріс Ділен з Медичного центру Лейденського університету зазначив: «Генетика відіграє більшу роль, ніж ми вважали раніше». Водночас значення середовища залишається суттєвим.
Ключовим поняттям у роботі є спадковість (“статистична міра внеску генів у варіацію ознаки”). Автори наголошують, що вона не є універсальною. Вона залежить від конкретної популяції та умов життя. У стабільному середовищі генетичні відмінності стають помітнішими.
Дослідники проаналізували дані близнюків, народжених між 1870 і 1935 роками. Вони виключили смерті від інфекційних захворювань та нещасних випадків. У фокусі залишилися вікові патології, зокрема серцево-судинні захворювання. За цих умов спадковість тривалості життя зросла до половини.
Пітер Елліс з Кентського університету зауважив, що дослідження оцінює максимальну тривалість життя. Це вужче питання, ніж загальна смертність. Тому підвищена спадковість не є несподіваною. Подібну позицію підтримав Джоао Педро де Магальяйнш з Університету Бірмінгема.
Висновки свідчать про існування багатьох генів довголіття (“генетичних факторів, що впливають на старіння”). Проте їх ідентифікація залишається складною. «Залишається загадкою, чому таких генів знайдено так мало», — зазначив де Магальяйнш. Генетика старіння виявляється значно складнішою, ніж очікувалося.