Міжнародна група геологів з’ясувала, коли почав відступати антарктичний льодовик Твейтса, який називають “льодовиком Судного дня”.
Карта рельєфу дна в районі краю льодовика Туейтса / © Rachel W. Clark et al.
Оцінки зміни рівня Світового океану сильно різняться: від п’яти-шести сантиметрів до 2100 року до 2,5-2,9 метра до 2500-го. Річ у тім, що зараз немає чіткого розуміння того, як льодовики реагуватимуть на кліматичні зміни. Є припущення, що сильне танення льодовика Твейтса (“льодовик Судного дня”) може дестабілізувати західну частину Антарктичного крижаного щита.
Льодовик Твейтса так прозвали тому, що, розтанувши, він може підняти рівень Світового океану на 60 сантиметрів. А за даними 2019 року, його внесок у загальне підвищення цього рівня становить чотири відсотки. Льодовик розташований у Західній Антарктиді і за площею приблизно дорівнює штату Флорида. Вважається, що він тане з вини відносно теплих навколополярних глибинних вод. Прискорення втрати льоду спостерігали з 1970-х, але досі залишалося незрозумілим, коли саме це почалося.
Група геологів зі США та Великої Британії вирішила дізнатися, звідки відраховувати сучасну фазу танення “льодовика Судного дня”. Для цього вони зібрали керни морських відкладень з різних глибин уздовж фронту танення. Аналіз за допомогою комп’ютерних програм, томографії та інших методів показав, що стоншення крижаного шельфу почалося щонайменше в 1940-ті роки. Статтю про це опублікували в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.
Відкріплення льодовикового язика Твейтса (TGT) і Східного льодовикового шельфу (EIS) від висот морського дна протягом XX століття. Білі області на кожній карті ілюструють райони, де льодовик Твейтса осів на мілину і де крижаний шельф притиснутий до висот морського дна. Білий багатокутник під написом “Thwaites Glacier” вказує приблизну сучасну площу заземленого льоду на півдні (нижня частина карт) / © Rachel W. Clark et al.
Керни осадових порід довжиною до шести метрів зібрали влітку 2019 року. Глибина їхнього залягання варіюється від 450 до 750 метрів. Дослідники витягували керни з різних місць – на мілководній ділянці біля північної околиці льодовикового язика, з невеликої западини із західного боку та інших. На основі зібраних даних геологи інтерпретували процес осадконакопичення.
Відкладення навколо Твейтса, за словами авторів, задокументували тривалу стабільність льодовика від раннього голоцену (11 700 років – наші дні) і відступ льодів протягом XX століття. На це, наприклад, вказували уламки льодовикового походження, плюми талої води та відкладення сусіднього льодовика Пайн-Айленд. Геохронологічний аналіз одного з кернів показав, що льодовик Судного дня почав відокремлюватися від морського дня в 1944 ± 12 році, а його остаточне відкріплення відбулося близько 1970 ± чотири роки.
Дослідники зробили висновок, що льодовик Твейтса почав відступати в середині XX століття разом із Пайн-Айлендом. Це, на думку авторів, свідчить про кліматичну чутливість регіону, а синхронність змін вони пояснили тривалим Ель-Ніньйо 1939-1942 років.