Колоси стародавнього світу, зауроподи були найбільшими наземними динозаврами свого часу. Вчені досі сперечаються про те, як міг скелет цих тварин витримувати вагу багатотонного тіла, і ось тепер, здається, відповідь нарешті знайдена.
Зауроподи були велетенськими істотами, що досягали в довжину до 50 метрів і вагою до 77 тонн — це у 14 разів перевищує масу сучасних африканських слонів! Шия деяких з цих динозаврів становила більшу частину їх довжини і доходила до 15 метрів у тварин. Вчені висунули нову гіпотезу щодо того, чому динозаври взагалі змогли виростати такими масивними: спеціальні «зубчасті» кістки в їх спинах, які підходять один до одного так акуратно, немов деталі одного пазла. Нове дослідження допомагає вченим зрозуміти особливості росту давніх велетнів, демонструючи, як їх скелети могли витримувати навантаження від жахливої ваги власного тіла, зберігаючи при цьому структурну цілісність.
Вчені давно вже задаються питанням про те, як зауроподам вдавалося досягати таких розмірів. Вся справа в тому, що чим більше тіло, тим важче його підтримувати, особливо якщо більша частина весь час знаходиться у повітрі, тобто відчуває додаткові гравітаційні навантаження. Справа не тільки в міцності скелета: чим довша тканина, тим складніше серцю гнати по судинах кров так, щоб ті не загинули від голоду й холоду. За довгі роки вченим вдалося проаналізувати безліч специфічних особливостей будови зауроподів, які допомагали тваринам не травмувати власні органи під вагою тіла: колоноподібні ноги, маленькі голови, кістки з повітряними «мішками» і так далі.
Палеонтолог Джон Фронімос, який за сумісництвом є ще і доктором філософії, вивчив викопні рештки Spinophorosaurus nigerensis, зауропода, у якого розмір окремих хребців досягає півметра. Коли вчений оглянув масивні скам’янілості під час відвідання музею у Іспанії, то наткнувся на щось незвичайне: глибокі, зигзагоподібні лінії в хребцях, де верхня половина прилягала до нижньої складної і нерівної траєкторії, як зубчики двох шестерень.
У ссавців і динозаврів кожен хребець складається з двох кісток, які повільно розширюються з часом: циліндричної основи (власне тіла хребця) і дуги, на якій розташовуються відростки. Ці кістки обгорнуті навколо спинного мозку на манер висячого замка і рано чи пізно тверднуть. Коли саме це відбудеться, залежить від факторів росту і того запасу вільного простору, який на це виділила природа: у людини хребці твердіють в 6-7 років. Але ось у величезних зауроподів тканини залишалися гнучкими навіть по досягненню 20-річного віку, коли вони практично досягали меж свого зростання.
В результаті, каже Фронімос, хребці постійно страждали від навантажень і там, де кістка людини гладка, у динозаврів видно нерівну, рифлену поверхню, яка, проте, відповідає один одному практично ідеально. Вчені порівнюють це з переходом від «лисої» гуми до протекторної шини. Крім збільшення міцності зчеплення двох тканин, горби значно збільшували площу зіткнення, що в результаті призводило до того, що навантаження розподілялася куди більш рівномірно, і напруга в кожній окремій точці була на порядок нижче. Це і допомогло скелету зауроподів протистояти титанічній вазі їх власників. Про своє відкриття учений розповідає в статті, опублікованій в журналі Ameghinian.
Наступним кроком, за словами вченого, стане аналіз інших скелетів, щоб подивитися, чи є у них зубчасті фрагменти скелета. Зауроподи, можливо, і були найбільшими представниками динозаврів, але й інші види відрізнялися значними розмірами: тиранозаври, приміром, важили до 9 тонн, і при цьому були набагато більш рухливими.