Красуні кам’яного століття відомі нам по так званим палеолітичним Венерам, які в достатній кількості знаходять археологи. Статуетки сакрально-еротичного характеру, що зображують богинь родючості, втілили в собі сексуальний ідеал наших предків.
Втім, у більш пізні періоди серед доісторичних скульпторів зустрічалися естети, яких величезні бюсти не надихали: ці зосереджувалися виключно на видатних дамських філе.
Стародавні єгиптяни, які мали розвинену культуру, заохочували стрункість і довгоногість, але без надмірної худорлявості. Красуні зобов’язані були мати широкі скульптурні плечі і розвинені м’язи.
Крім того, вони щедро користувалися косметикою, малюючи собі яскраві привабливі губи і подовжені очі: великоокість була неодмінним атрибутом жіночості.
Стародавні греки створили свій естетичний ідеал не стільки на базі краси, скільки чистої гармонії і фізичної досконалості тіла. А фізична досконалість по-грецьки – це Олімпійські ігри, спартанське виховання.
Якщо звернутися до міфології, то, скажімо, Геракл одного разу досить довго прикидався дівчиною, ховаючись серед іонієк. І нічого такого – просто дівиці тоді були під стать Гераклові: потужні, м’язисті, з широкими плечима, міцними руками і стегнами, так що в жіночій одежинці великого героя і напівбога від юних майбутніх домогосподарок було не відрізнити.
Особливо цінувалися древніми греками красиві сідниці. Їм не потрібний був пишний бюст: є хоч який-небудь, і це добре, а от красивий зад – це так, це по-нашому.
Що до інших ознак краси і бездоганності, то красивими вважалися широко розставлені очі і лоб не вужче, ніж у корови. Скажімо, богиню Геру в якості компліменту, називали волоокою (у наш час ідеали настільки далеко еволюціонували, що, якщо скажеш дівчині «У тебе очі, як у корови», ризикуєш отримати по рогах).
Ну і класичні грецькі носи, як же без них, ніякої варварської курносості не допускалось! Крім того, гречанки абсолютно повністю виводили будь-яку рослинність на тілі. Ніяких їжачків.
Римляни від греків в сенсі канонів пішли недалеко – вірніше, вони просто скопіювали еллінські зразки. Правда, ідеал краси обзавівся горбинкою на носі, яку відтоді прийнято вважати аристократичною.
Середні віки створили свій неповторний жіночий типаж. Він характеризувався мертвяцькою блідістю і курячою худобиною, викликаною багатогодинними стояннями на молитві, пішими паломництвами, постами та іншими умертвіннями плоті. Крім того, шляхетні дами спеціально підголювали волосся на скронях і на лобі, щоб він здавався більш високим і надавав їм одухотворенного вигляду.
Якщо поглянути на твори середньовічного мистецтва, ми виявимо, що у цих дам зовсім немає грудей. В повному розумінні «зовсім». З якомось визначеними формами художники зображували переважно служниць – дівчатам з простолюддя не заборонялося мати бюст, він лише служив черговим доказом їх грубості, розбещеності і загального безкультур’я. Дворянки ж такі непристойні та богопротивні деталі в своїй зовнішності допустити ніяк не могли.
Про макіяж в ті похмурі часи і мови не було, втім, як і про гігієну. Приклад Ізабелли Кастильської, яка за обітнецию не милася 25 років, говорить багато про що.
Кошмар закінчився з настанням епохи Відродження. Людина Ренесансу струсила з себе спогади про похмуре минуле в суспільстві худих немитих страховиськ і почала радіти життю. Радість, зрозуміло, знайшла своє відображення і в поглядах на слабку стать. Жінки епохи Відродження поступово обростають плоттю.
Як і раніше цінується блідість шкіри. Крім того, ідеал краси зобов’язував бути блондинкою або рудою: жінки Ренесансу – це ціла поема довгого, чарівного, грайливого волосся світлих відтінків.
Поступово ідеальні жіночі плечі робляться все більш і більш широкими і округлими, шиї – довгими і стрункими, а фігури – життєрадісно вгодованими.
Епоха бароко в любові до яскраво вираженої тілесності зайшла набагато далі: тодішній жіночий ідеал – справжнє торжество целюліту і жирових відкладень.
Жінку вибирали, як окорок, так, щоб її було якомога більше. Красуні того часу, здається, вимірювалися виключно в ширину.
Кінець цьому жаху поклав короткий період легкого еротичного рококо. У моду увійшли тонкі, але при цьому округлі особи з ледь наміченим другим підборіддям і приємними щічками, пікантні трохи кирпаті носики і маленькі пухкі роти, підкреслені косметикою.
Об’ємні складки на боках і обвислі під вагою неправедно наїдженні животи різко перестали котуватися. Вага була знижена до слабкої вгодованості: щоб у пані в роздягненому вигляді і без корсета була наявна талія, але при цьому погляд би не впирався у випуклі ребра.
Добила товстушок мадам де Помпадур – маленька (півтора метра з перукою і пір’ям), струнка, з округлими ліктями і витонченими ніжками і на високих підборах, які сама ж придумала.
Наступний за рококо класицизм, зі своїм прагненням до строгості і гармонії, в цілому теж не заохочував ні тілесні надмірності, ні браку ваги: потрібно щось середнє, що ласкає погляд.
Риси обличчя повинні були бути правильними, з орієнтацією на античний ідеал, і симетричними. Ідеальний вигляд нагадував Ренесанс, але вимагав більшої строгості.
І нарешті чоловіки почали всерйоз вважати красивими темноволосих жінок, змістивши блондинок з п’єдесталу пошани.
У XIX столітті красуні повинні були тішити погляд пишністю тіла, частини якого рясно випирали з корсетів що зверху, що знизу.
Звичайно, були певні варіації на тему: імпресіоністи, скажімо, бажали пухких дам, яких двома руками з розгону не обхопиш, а прерафаеліти (художники, що хотіли відродити мистецтво до Рафаеля – cikavosti.com) схилялися до більшої стрункості, але ті й ті сходилися на обов’язковій наявності видатних форм.
Тим, хто не був щедро обдарований природою і апетитом, доводилося носити вироби з китового вуса з підкладними бюстами і задами. Напевно, ентузіазму у дам це не викликало.
Пампушки панували майже сторіччя практично безроздільно, але в ХХ столітті їх царюванню прийшов кінець. Стиль модерн зажадав нових стандартів краси. Цікаві жінки просто зобов’язані були бути нервовими, пристрасними і демонічними.
20-ті роки ХХ століття диктували моду на жінок тендітних, незграбних або витончених, при цьому досить спортивних. Красуні цього періоду худі, як хорти, з вузькими стегнами і маленькими грудьми або взагалі з повною їх відсутністю.
Вперше зародилася мода на жіночі короткі стрижки, що демонструють стрункість шиї. Ну і головне – повинна була бути в жінці така собі чортівщина, щось наркотичне і або трагічне, або порочне.
З метою привнесення у вигляд драматизму малювалася порцелянова блідість і іноді поверх – гарячковий рум’янець, очі густо підводилися і розфарбовувалися тінями для вік, тонко заламувалися підфарбовані і обскубані брови, шиї оберталися багатошаровим перловим намистом.
Довго це свято життя не продовжувалося. Після Другої світової війни жіноча худорлявість чоловіків не те що не приваблювала – жахала.
Страх перед нездоров’ям і недоїданням, що в Радянському Союзі, що в усьому іншому світі, призвів до того, що знову увійшли в моду жінки в тілі.
А от далі, після 50-х, коли людство трохи від’їлися і відійшло від військових колотнеч, худорлявість повернулася і продовжує жити і процвітати на подіумах. І, очевидно, робитиме це ще не один рік в помсту за муки худеньких в XIX столітті. Але це не привід засмучуватися і перживати для тих, хто вибивається з рамок 90-60-90.
Натхнення: interesting-things.ru
в наш час мода вже повертається до струнких але не худих жінок. А ідеали будуть змінюватися часто.
автор (чи авторка) так відверто ненавидить пухких, що це аж лякає)
Упаси боже! Хорошої людини повинно бути ба-а-а-га-а-а-цько!